Сихівський синдром

|

Для Сихова знаходять чимало означень: найчастіше його зневажливо називають мікрорайоном чи масивом, додаючи при цьому ще й прийменник „на” (наприклад, „жити на Сихові”). Але для цього теж є свої резони, часто навіть небезпідставні. Зрештою, ніхто не чекав для спального району особливо схвальних відгуків, зважаючи на його буденно-тривіальне призначення. Сихів називають вершиною естетичного несмаку, розплідником злочинності, а його мешканців вважають, м’яко кажучи, людьми малокультурними. Із філософського погляду, цей, безсумнівно, оригінальний район можна означити як тріумф „людини-маси” чи генератор поп-культурних ідей, якщо такі макабричні проекти узагалі можна назвати ідеями.

СУПЕРМАРКЕТ

Проте спробуймо дати чіткіші обриси Сихова. Для цього підійде своєрідний рейтинг чи то пак гіт-парад – п’ятірка найвизначніших крапок району (до речі, під час укладання добірки були ураховані не лише погляди автора, а й думки тих, хто на собі відчув сихівський триб життя):

1. „Арсен” – нове слово у торговельній інфраструктурі, супермаркет майбутнього. Коментарів не потребує.

2. Кінотеатр „Кіно” – єдине місце, де можна отримати хоч якусь естетичну насолоду (звичайно, за гроші).

3. „Шувар” – гуртовий ринок, торговельний комплекс, який усе ще будують. Тому цілком можливе переміщення на вищі щаблі рейтингу.

4. „Санта-Барбара” – торговельний заклад. Відомий своїми арками. (Для тих, хто не бачив загальновідомого серіалу, назва нічого не скаже).

5. Торговий центр „Іскра” – тепер уже напівзабуте і зневажене „визначне” колись місце, від якого залишилась тільки назва.

Цей рейтинг може бути відповіддю на запитання: „Чим є Сихів для пересічного львів’янина?” Попри стереотипний імідж району-“спальника”, в уяві паралельно формується образ величезного супермаркету, наповненого вщерть усілякими товарами. І це справді так. До Сихова з’їжджаються з усіх околиць Львова та з-поза його меж, аби закупитись, придбати продукти за найнижчими цінами. Вигідно це також мешканцям навколишніх сіл, які звозять на базар усе, що можна продати. Щоправда, час стихійних ринків давно минув, на зміну їм прийшли закриті торговельні центри та супермаркети і селяни змушені були попрощатися із своїм „бізнесом”. Нібито усе еволюціонує до ліпшого, цивілізованішого, але від цього призначення Сихова аж ніяк не змінилось. Торгівля, торгівля і ще раз торгівля.

Отож, як бачимо, проблем із спорожненням гаманця у сихівчанина не має виникати. Тим більше, що ідеологи розбудови Сихова найбільший акцент роблять саме на торгівлі та відпочинку – типових атрибутах спального району. Зрештою, нові робочі місця гарантовано, і це, здається, найважливіше. Але ж не треба забувати про культуру як таку і перетворювати увесь Сихів на величезний торговий центр.

МАРГІНАЛИ

На цьому варто зупинитися детальніше. Із спальними районами безпосередньо пов’язують виникнення нової молодіжної субкультури – гопників, яких, проте, доречніше було б назвати контркультурою.

Розбиті ліхтарі, розмальовані лайкою паркани, брудні, встелені килимом щойно полузаного насіння під’їзди – усе це ознаки їхньої „культурної” діяльності. Їх також називають дітьми спальних районів, культура як така та вони – речі взаємовиключні. Одне слово, це яскраві представники людей-маргіналів, майбутнє яких безпосередньо пов’язане із зароблянням грошей. І найчастіше, звичайно ж, незаконним способом. Але подив із цього приводу, щонайменше, недоречний: у Сихові ще й досі не має жодної (!) книгарні. А от новий базар – це справа лише часу та грошей.

Тут одразу виникає логічне питання: чим Сихів відрізняється від інших периферійних районів, чим можна обґрунтувати його винятковість? Аби дати відповідь, варто хоча б раз там побувати, і тоді всі знаки запитання видаватимуться зайвими. Маргінальність дивним чином поєднується з величчю, необмеженим простором, який так і просить умілого господаря. Люди там також особливі: усе їхнє життя ніби поділене на дві частини – відпочинок (Сихів) і робота (Центр). Хоча є автохтони, для яких виїзд поза межі рідного району – справжня подія. Для таких уся „культурно-відпочинкова” програма обмежується, як правило, походом на базар…

Отож, актуальність книгарні чи інших культурних закладів залишається поза контекстом: сихівчани, здається, ще не готові до серйозних змін. Саме тому Сихів, незважаючи на кількість населення, архітектурні особливості та розміри, залишається хоча і специфічною, та все ж околицею, околицею- базаром. Звичайно, важливість торговельної інфраструктури годі й заперечувати, але ж особиста свобода мешканця цього міста в місті не повинна визначатися розмаїттям товарів та цін на них, чи кількістю кафе та барів, де можна провести вільний час. І майже 150 тисяч мешканців району потребують чогось вищого, небуденного, чого, на жаль, Сихів їм не може дати. Поки що.

ВЧОРА І СЬОГОДНІ

Активна „колонізація” звичайного приміського села розпочалась десь у середині 80-х років: мов гриби після щедрого львівського дощу почали зростати нові багатоповерхівки. Помешкання тут отримували люди переважно молодшого покоління, які могли на повні груди вдихнути повітря необмеженого простору і відчути себе по-справжньому вільними. Після тісної центральної частини новопосталий мікрорайон здавався просто оазою, хоча й периферійною, або, кажучи по-львівськи, заґумінковою. Про якусь комфортність тут навіть і не згадували, хоча дістатися до Сихова з інших районів міста було просто нереально. Але згодом життя почало налагоджуватись: пропорційно до зростання кількості населення з’являлися нові маршрути, і мікрорайон переростав у цілком самодостатнє явище на тлі львівського ландшафту. Можливо, тут недоречно говорити про якусь ейфорію, але от розчарування не забарилось: сихівський стиль життя багатьом просто обрид. Багатоповерхові будинки, які колись здавалися мало не архітектурними шедеврами, нагадують тепер прості картонні коробки, які хтось невидимою рукою порозкладав хаотично і невміло. Хоча залишалися й такі, яких спокійне, розмірене і доволі обмежене життя повністю влаштовувало.

Порівняно з початком 90-х Сихів змінився, став значно цивілізованішим. Львівська влада приділяє йому тепер значно більше уваги, адже це район, який розвивається поки що найшвидшими темпами. Тому, звичайно, потребує особливого догляду.

Незабаром Сихів почнуть перетворювати мало не на елітний район: нова трамвайна лінія, найбільший міст, цілодобове водопостачання, спорудження комфортабельних помешкань – ось лише дещиця того, що обіцяють цьому периферійному придаткові міста Лева.

ЗАВТРА

Безперечно, молодість – позитивна риса Сихівського району. Очевидно, невипадковим був той факт, що зустріч Івана-Павла ІІ з молоддю відбулася саме тут, біля новозведеного Храму Різдва Пресвятої Богородиці. Але попри те, що кожен, хто побував на цьому величному дійстві, і справді відчув молодечий запал і незгасний потенціал Сихова, змушений був із прикрістю констатувати, що нашвидкуруч пофарбовані окремі будинки і зім’ята в болото земля під ногами якось дисонували із направду піднесеним настроєм. Отож, є над чим подумати.

У Сихова, безперечно, є умови, аби прогресувати культурно. Для цього потрібно усі напівутопічні проекти прагматично перевтілити у реальні дії. І починати треба із найпростішого: облаштувати вулиці та дитячі майданчики, освітлити вулиці, поліпшити стан комунікацій, організовувати усілякі культурні заходи, які б залучали найбільшу аудиторію. Великим кроком уперед було б також зведення підприємства із виробництва певних товарів. Тобто сферу торгівлі і послуг потрібно розбавити виробничою, і поступово витісняти споживацтво на другий план або ж просто намагатися зрівноважити їх. Не забарилося б тоді створення банків, дрібних фірм, профспілкових організацій. Зрештою, Сихів став би зовсім іншим: периферійність розвіялась б, як туман на сонці. Але тут забагато умовностей, тому це плани не для найближчого майбутнього.

Найважливіше питання, яке має турбувати тих, кому небайдужа доля рідного міста, – чи може стати Сихів прототипом майбутнього Львова. Адже виснажений століттями центр, погодьмося, не вічно терпітиме наругу ділового життя. Колись йому таки треба піти на спочинок. І тоді (нехай це буде навіть не через 10 чи 20 років) постане проблема пошуку оптимального варіанту розміщення нового ділового центру, де концентруватимуться усі найважливіші міські справи. І яка ж тоді буде роль Сихова? Чи стане він пристановищем для бомонду, а чи залишатиметься хоча й комфортним і престижним, але все ж маргінесом? Схоже, усі знаки запитання може зняти лише час. Але роль львів’ян, тим паче сихівчан, у відповіді на це далеко не риторичне питання також дуже важлива.

Андрій МЕЛЬНИК

Загрузка...
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...