Якщо влада не візьметься за розум, українці працюватимуть на Заході.
Європейський Союз планує активніше пропонувати роботу людям з інших країн. Вже у вересні цього року ЄС може запровадити “блакитну карту” (щось на кшталт американської “зеленої карти”) для іммігрантів. І тоді її власник матиме право шукати роботу у будь-якій країні ЄС та навіть брати зі собою сім`ю. Цікаво, що європейці сподіватимуться на… африканців (колись як рабів завозили, а тепер запрошують) та індійців. І, звичайно, фахівців зі Східної Європи.
Не відомо, коли європейці розпочнуть в Україні “полювати” на робітників, проте в африканській країні Малі вони вже активізували свою діяльність. Там створили як експеримент центр вакансій, який пропонує роботу у сільському господарстві, туризмі і будівництві. Франція та Іспанія навіть погодилися брати працівників, а кілька країн ще думає.
До такого кроку ЄС вдався через кілька причин: народжуваність нижча, ніж смертність, старіння населення, іноземна робсила буде дещо дешевшою.
Як це може позначитися на Україні, можна здогадатися. Кілька сотень тисяч людей щонайменше скористається можливістю поліпшити свої умови життя. А тим часом наша країна ще гостріше відчує брак робочої сили. Так само, як нині Польща, яка входить у ЄС і постачає своїх громадян у більш розвинуті країни союзу.
Вітчизняні чиновники та політики тим часом і далі борюкаються між собою за зони політичного й економічного впливу. Так триває вже півтора десятка років. Час од часу вони згадують про посполитих, відплив мізків, обіцяють щось зробити. Чи опам`ятаються цього разу, а чи знову відбудуться заявами?
Минулого тижня, наприклад, міністр праці та соціальної політики України Михайло Папієв заявив: якщо держава не зверне увагу на оплату праці і соціальну політику, то найближчим часом її очікує дефіцит кваліфікованої робочої сили.
Міністр, звісно, знає, що Україна вже відчуває нестачу добрих фахівців. І не тільки через те, що вони роз`їхалися по світу у пошуках більш оплачуваної роботи чи взагалі роботи. Парадокс ще й у тому, що народ кинувся здобувати престижну освіту. Економістів, банкірів, бухгалтерів, юристів наплодили стільки, що не знати, куди їх дівати.
А якщо зважити на сучасний безлад в освітній галузі, де за гроші можна вивчитися на будь-кого, а колишні задрипані ПТУ норовлять стати інститутами, інститути – академіями, то порядку чекати доведеться ще довго. Додайте до цього скорочення сільського населення, продукування в освітніх закладах найпопулярніших серед населення фахів і спробуйте змоделювати ситуацію, яка нас очікуватиме через 20 років… Уже сьогодні “вища освіта готує юристів та економістів більше, ніж уся Європа разом взята”, каже пан Папієв.
Міністр також знає, що на українському ринку праці найбільше не вистачає фрезерувальників, слюсарів, токарів, зварювальників, інженерів-конструкторів, -механіків, -енергетиків та аграріїв.
Наразі очолюване Міністерство праці домовляється з Міносвіти про держзамовлення на підготовку фахівців вищої і професійно-технічної шкіл.
Та навіть якщо в уряді розпланують чіткі замовлення на освіту, все одно людей не влаштують теперішні зарплати. “Ми не зможемо стримати кваліфіковану робочу силу якимись законами: людям треба платити зарплату, тоді вони будуть зацікавлені залишатися працювати в Україні”, — усвідомлює міністр.
У цьому випадку його можна поправити: “високу зарплату”.
Петро ПІДГАЙНИЙ, “Україна і час”