Вкрадена історія - "Високий Замок", 26 травня

|

Тільки за два місяці перевірки в Державному історичному архіві у Львові зафіксовано викрадення майже 300 архівних справ на суму понад 6 мільйонів євро! Справа про зникнення унікальних документів з Державного історичного архіву у Львові, яку науковці вже охрестили “гуманітарною катастрофою” та “найбільшим пограбуванням з часів Другої світової війни”, дотепер залишається суцільною загадкою. Протягом двох років з-під носа архівістів невідомі викрали десятки тисяч раритетних документів, ціна яких на “чорному ринку” вимірюється мільйонами євро.

«Меценатство» на зекономлені добові

Хтозна, скільки б ще часу “хазяйнували” злодії у сховищах архіву, якби у липні 2003 року екс-кандидату в президенти Віктору Януковичу не закортіло “попіаритися” перед майбутнім електоратом. Привід знайшли одразу: в руки Віктора Федоровича потрапила колекція особистих листів Михайла Грушевського, яку йому подарував колишній віце-прем’єр з гуманітарних питань Дмитро Табачник. Янукович під “прицілом” телекамер вирішив подарувати їх одному з київських історичних музеїв. Сюжет про “добродійність” тодішнього прем’єра показали по всіх каналах телебачення, однак допитливі журналісти почали цікавитися походженням цінного зшитка. Дмитро Табачник запевняв, що купив листи на зекономлені 50 доларів (!) добових під час відряджень до Франції та США. Згодом стало відомо, що листи насправді повинні належати Державному історичному архіву у Львові.

Після такого публічного конфузу справу вже неможливо було приховати. Подальший розвиток подій кожна з причетних до скандалу сторін трактує по-різному. Директор Державного історичного архіву у Львові Діана Пельц в інтерв’ю кореспонденту “ВЗ” запевнила, що одразу після “опального” сюжету віддала наказ по архіву про посилення забезпечення збереження документів. “Коли зниклі листи Грушевського було ідентифіковано як такі, що належать нашому архіву, я негайно повідомила про це голову Державного комітету архівів України, Генеральну прокуратуру і СБУ, – каже Діана Пельц. – До УМВСУ у Львівській області я подала заяву в листопаді 2004 року на ім’я тодішнього керівника Олега Сала. Почалися допити працівників архіву і мене особисто”. Однак, за словами начальника УМВСУ міста Львова полковника Михайла Курочки, ніхто не подавав заяви про зникнення документів з архіву (її немає і сьогодні), а кримінальну справу міліція порушила у грудні 2004 року з власної ініціативи на основі газетних публікацій. Як би там не було, розслідування проводили надто мляво, наче навмисно затягували розгляд справи, передаючи її з одного управління до іншого. Науковці припускають, що дирекція архіву таким чином намагалася “зам’яти” скандальну справу.

Реклама партнерів

Мисливці за привидами

Навіть коли не надто вникаєш у справу з викраденням документів, стає зрозуміло, що без сприяння самих працівників архіву тут не обійшлося. По-перше, доступ і ключі від сховища, яке розташоване на третьому поверсі, мають тільки охоронці. Навіть науковцеві, щоб потрапити туди, треба написати заяву на ім’я директора з належним обґрунтуванням. Замовлену справу охоронець приносить особисто в кабінет, а після 18.00 доступ до архівних сховищ взагалі заборонено. По-друге, поцупивши документ (деякі з них сягають метра (!) величини), неможливо пронести його непоміченим повз чергового, адже вхід і вихід в архіві тільки один. Отож людина на виході повинна була бути “своя”. По-третє, зорієнтуватися у незліченній кількості справ, які зберігаються у сховищі, могла тільки людина, якій було добре відоме розташування документів на полицях. “Доступ до сховища мають 10-12 осіб, а тих, хто орієнтується в ньому, можна взагалі перерахувати на пальцях однієї руки. Отож коло підозрюваних звужується до 15-17 осіб”, – каже завідувач сектору допоміжних історичних дисциплін Державного історичного архіву у Львові Іван Сварник.

Причетність до розкрадання архівних фондів самих працівників архіву не заперечує і його директор Діана Пельц: “Я визнаю, що ідеологом крадіжки була людина з нашого архіву. Її співучасниками були теж люди з архіву. Я маю підозри, хто це зробив, але не можу оголосити імен, щоб не зашкодити слідству”, – каже вона.

Оголосіть увесь список!

Діана Пельц не оголошує переліку викрадених документів, аргументуючи це тим, що злодії одразу почнуть їх позбуватися. “Це спірне питання, адже злочинець не для того крав рукописи, щоб їх порвати чи спалити. Навпаки, якби ми знали, що саме пропало, було б легше знайти вкрадене”, – заперечує Іван Сварник. З власних джерел науковці дізналися про зникнення таких цінних документів, як особисті листи М. Грушевського, М. Драгоманова, П. Куліша, А. Шептицького, О. Назарука, 66 королівських грамот на пергаменті з оригінальними печатками, які вивезли до Польщі, фотодокументи першої третини ХХ століття.

“Важко згадати діяча культури чи науки, чиї б документи не пропали, – каже Іван Сварник. – Щодня люди працюють у сховищі і виявляють зникнення чергових справ. Зараз цих справ може бути понад 500. Загальний обсяг викрадених документів взагалі не піддається оцінкам, оскільки рахували тільки цілі папки. Одиничних справ може бути ще більше. На полиці місцями бракує п’ять справ відразу, на їх місці – тільки дірки”. Головний спеціаліст відділу інформації Державного історичного архіву у Львові Уляна Кришталович була вражена вчиненими в архіві крадіжками: “Найболючішою для мене була втрата особового фонду Петра Контного, який особисто я збирала протягом п’яти років. Про його зникнення я довідалася лише кілька днів тому. Зникла колекція документів XVII-XVIII століття, документи єврейського походження, метричні книги тощо. Вони безцінні”.

Досі (і це після того, як стало відомо про сенсаційні крадіжки!) в Державному історичному архіві у Львові немає ні сигналізації, ні спеціальної охорони. Дирекція архіву каже, що чекає на виділення необхідної кількості коштів, щоб встановити належні засоби безпеки. На виході, як і раніше, сидить тільки чергова. Цікаво, скільки ще потрібно викрадених документів, щоб до нас нарешті “дійшло”, що їх треба охороняти?

Ярослав Дашкевич, заступник директора Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського

Я не вірю, що дирекція архіву не знала про крадіжки в архіві. Ще у 2003 році було подано запити до архіву щодо зникнення деяких документів і фотографій, однак керівництво ніяк на них не реагувало. Із загальноприйнятої світової практики ми знаємо, що про зникнення цінних речей з архівів, музеїв чи бібліотек дирекція оголошує на другий день після виявлення їх відсутності. Це роблять для того, щоб запобігти продажу цих речей і щоб їх можна було якомога швидше знайти. Натомість керівництво архіву роками приховувало цю інформацію. Для прикладу, за 1000 аркушів з архіву А. Шептицького пропонували 200 тисяч євро. В даному випадку пропала не одна тисяча документів, тому лік пішов на мільйони.

А тим часом…

19 травня на засіданні Комісії з питань правоохоронної діяльності, депутатської етики, регламенту та військових проблем Львівської обласної ради директор архіву Діана Пельц визнала, що “з архіву було викрадено 294 справи, історико-культурна вартість яких неоціненна”. Зараз у Державному історичному архіві у Львові проводять інвентаризацію, вже перевірено близько 200 фондів. Для повної перевірки фондів потрібно щонайменше 3-4 місяці.
Сергій БАРАШЕВСЬКИЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...