У КВК усі команди — особливі - „Ратуша“, 8 квітня

Неодноразово можна було почути як від кавеківців-початківців, так і від людей, що на КВК уже, як мовиться, “і зуби з’їли”, що саме ця гра нагадує хворобу, проти якої не зарадять жодні ліки. Частенько цю “хворобу” називають залежністю на все життя, яка не зникає з віком. Кожен гравець до найменших дрібниць пам’ятає, як саме розпочалося його захоплення КВК, і не викликає жодних сумнівів те, що ці спогади не поблякнуть із роками або ж відійдуть на другий план, бо про це красномовно говорить “нездоровий” блиск в очах усіх гравців. Про свою любов до гри веселих та кмітливих розповідатимуть гравці Ліги команд КВК вищих та середніх навчальних закладів Львівської області, відповідаючи на два запитання:

1. За що я люблю КВК?

2. Чому моя команда — особлива?

Уляна Шило,

капітан команди “Парадокс”:

— На перше запитання відповім дуже просто: я люблю КВК тому, що це — моє життя. Захоплення КВК стало чимось більшим відтоді, коли вперше випробувала свої сили у цій грі. Це трапилося торік, коли ми вперше на День економіста спробували свої сили. Вся команда отримала від тієї гри не просто натхнення, а й величезний заряд енергії, який обов’язково мусив знайти вихід, а не залишитись без уваги. Тому наступним нашим кроком стала участь у фестивалі “Студентська осінь”, а вже пізніше, коли ми дізналися про Лігу команд КВК вищих та середніх навчальних закладів Львівської області, вирішили випробувати себе ще й тут. Сьогодні ми граємо у цій лізі, і це нам страшенно подобається.

— Наша команда особлива тому, що всі гравці знайшли себе саме у “Парадоксі”, я маю на увазі — зуміли відкрити у собі, можливо, щось нове, а можливо, й узагалі таке, про що навіть не здогадувалися. Це — по-перше, а по-друге, навіть незважаючи на те, що людей, здавалося б, таких різних, змогла об’єднати саме ця гра. І сьогодні, безперечно, можна казати з упевненістю, що кожен гравець — це не просто весела людина, а людина, яка знайшла місце та спосіб показати себе.

Віталій Новосад,

гравець команди “Prima vera”:

— КВК — це своєрідна гра, яку не любити тяжко, а любити — це вже зовсім інша справа. А своєрідна вона тому, що це — суміш кмітливості, гумору та інтелекту. Ще однією важливою ознакою КВК є те, що саме тут кожна людина може не просто продемонструвати свої найкращі риси та таланти, а й розкрити та примножити їх, якої грані обдарування вони б не стосувалися. Для мене це взагалі хронічне захворювання, на яке я примудрився захворіти ще у сьомому класі, а хворію, як бачите, дотепер. Про що, до речі, не шкодую, а лише тішуся з того.

— Що ж стосується команди “Prima vera”, то особлива вона тим, що у ній зібралися молоді, талановиті люди, які і є творцями команди. Саме вони — її обличчя, і від них залежить весь її імідж.

Тарас Яремчук,

гравець команди “Модель”:

— КВК не можна любити або не любити. Я вважаю, що про цю гру треба говорити інакше, а любити можна дівчат — це я про себе. Для мене ця, так би мовити, любов перетворилася на стиль життя давно, ще 1996 року, коли існувала Західноукраїнська ліга КВК, де я, будучи студентом першого курсу, брав участь. Мені здається, що кожен відчуває і вибирає це сам. Тобто якщо людина має потребу випробовувати свої сили у грі веселих та кмітливих, то вона це робить. Я відчуваю потребу грати у КВК, тому я — у “Моделі”.

— “Модель” — особлива команда, передусім, тому що це справді команда, а не якесь збіговисько. Для cебе особисто я ви-значив низку ознак, які вирізняють справжню команду з-поміж інших, де першою і найважливішою є довіра між гравцями. Дуже важливо, коли гравці однієї команди впевнені: щоб не трапилося на сцені, тобі допоможуть та підтримають. І, звичайно, чого не можна відкидати, так це досвіду нашої команди, адже все-таки той фактор, що ми працюємо разом немалий проміжок часу, також має вплив, у нашому разі — переважно зі знаком плюс.

Володимир Васильків,

капітан команди “ЛаФа”:

— Я люблю КВК, тому що мені подобається смішне життя, подобаються жарти, і я сам також люблю жартувати. У грі веселих та кмітливих я вже три роки. Прийшов у команду, коли її тільки починали створювати, був звичайним гравцем. А сьогодні я — капітан, хоча не вважаю, що для цього треба бути якимось особливим. Можливо, саме для мене КВК — це дуже важливо, а інші це відчувають.

— Команда “ЛаФа” особлива, тому що у неї такий капітан, як я. Жартую, звичайно, це я уточнюю, щоб решта гравців не образились. Особливість наша у самій грі, ми намагаємося не використовувати відомих та затертих жартів — саме тому нас не можна звинуватити у плагіаті. А по-друге, ми не використовуємо непристойних жартів, які, погодьтеся, звучать зі сцени дуже примітивно, а це і є основні складові особливості кожної з команд. Для нас дуже важливо бути якимись особливими, тому ми всілякими іншими способами намагаємося виділитися на сцені. Ми хочемо подобатися глядачам, щоб нас запам’ятовували, приходили на наші виступи та підтримували. І, звичайно ж, найважливіше, щоб зал отримував насолоду та після гри його переповнювали лише позитивні емоції.

Роман Топочило,

капітан команди “Набла”:

— Я люблю цю гру за те, що у КВК можна показати себе таким, яким ти є, тут не може бути нещирості чи фальшу, тому що глядачі це зауважать одразу. Я ж у КВК порівняно недавно — ми створили команду лише у вересні минулого року, тому не можемо сказати, що “Набла” — дуже досвідчена команда. Вперше ми випробували свої сили у “Студентській осені” в університеті імені Івана Франка. А пізніше доля нам підкинула ще одне випробування — ми їздили в Одесу, де в Южній лізі КВН представляли “універ”. Щоправда, в Одесу мала їхати команда “Чорний ринок”, але на той час більшість гравців були п’ятикурсниками — дипломи, державні іспити завадили їм поїхати туди. Ми не пройшли відбіркового туру, тому що посіли лише п’ятнадцяте місце серед 35 команд-учасниць. Можливо, через те, що нам забракло досвіду, але такий шанс не можна було втрачати. Відібрали ж лише дванадцять, нам обіцяли, що матимуть на увазі нашу команду, тобто ми будемо у резерві, але з цього нічого не вийшло. Сьогодні наша команда грає у Лізі вищих та середніх навчальних закладів, можливо, тут ми виявимося найдотепнішими та найкмітливішими.

— Відповіддю на друге запитання може стати й попереднє, але хочу ще наголосити, що у “Наблі” грають студенти прикладної математики, тобто люди, яким під час навчання — не до абстрактного мислення. Точні науки, які ми вивчаємо, потребують і багато часу, і зосередженості. Саме тому гра у КВК стала для нас своєрідною віддушиною, у якій ми і відпочиваємо, і набираємося позитивних емоцій та вражень.

(Далі буде)

У півфіналі — всі чвертьфінальники

Остання чвертьфінальна гра КВК у Палаці імені Гната Хоткевича. На сцені команда економічного факультету “Парадокс” та випускники фізичного факультету того ж таки ЛНУ імені Івана Франка — “Модель”. “Вони ж такі різні”, — здалося мені спочатку: одні — студенти-економісти, а інші — вже й не студенти зовсім, одні — якісь юні та боязкі, а інші — занадто крикливі та грайливі.

Та про все за порядком.

Привітання команд було за-плановано під темою “Високосний — не біда”. На жаль, дотриматися її на вдалося ні тій, ні іншій команді. Щоправда, друга насмішила трохи більше за першу. Можливо, тому, що артистичніша або, швидше — досвідченіша, і не лише у грі.

Конкурс “Х”, про завдання якого команда дізнається заледве чи не перед самою грою, цього разу нагадував “солянку” з “розминки” та СТЕМу. Спочатку команди мали поставити одна одній по два запитання. Тут і вийшов каламбурчик — гравці то дають власну відповідь, то її нема — загалом вийшло не надто смішно. Веселіше стало, коли “Модель” показувала пантоміму на обрану пісню, у їхньому разі це була відома “Касіл Ясь канюшину”. Щоправда, команда показала модернову косу, тобто газонокосарку, але суперники одразу назвали “закодовану” назву пісні. Цікавіше було те, що пісню “Парадоксу” команда “Модель” не відгадала. Це, зрештою, й зрозуміло, адже стояли вони на сцені, за спинами гравців “Парадоксу”, тому “читати по губах” текст пісні “911” “Океану Ельзи” не становило глядачам жодних труднощів, а от “Моделі” не вдалося цього зрозуміти з хаотичних жестів, якими економісти висловлювали свою любов до машини.

Наступним був конкурс СТЕМ (студентський театр естрадних мініатюр), де беззаперечним лідером стала команда “Модель”. Здавалося б, що є простішим, ніж показати, як студенти складають заліки та іспити? Але щоб ще й з того насміятися! “Модель” у СТЕМі охопила все, показала і “підвиди” студентів, похизувалася тим, які фізики — молодці, адже вигадали пристрій, що відтворює сни, ще й викладачі у них дуже ласі на симпатичних студенток.

У конкурсі “Рекламна аґенція” вигадли-вішим був “Парадокс”, та, попри це, перемоги йому єдиний конкурс аж ніяк не міг принести. Не врятувало команду й те, що одна з учасниць відверто залицялася до Степана Дуброва — члена журі, вилізши до нього на стіл.

Перемогла команда “Модель” — нічого сказати, заслужена перемога. Та, як виявилося, переможених у цій грі також нема. По закінченні гри члени журі, помізкувавши, однозначно відповіли: “Парадокс” проходить до півфіналу. Таким чином, у півфіналі змагатимуться всі дев’ять команд-чвертьфіналістів. Щоправда, попереду ще жеребкування, тому які команди демонструватимуть свої переваги в одній з перших півфінальних ігор, говорити рано. Важко також передбачити, як розгортатимуться події загалом, та, судячи з перших ігор цього сезону КВК, на сцені Палацу імені Гната Хоткевича й надалі кипітимуть пристрасті, доки одна з команд врешті-решт не отримає першості.

Оксана ЛЕВИЦЬКА

Перли зі сцени

“Модель”

— Акція від “Теплокомуненерго”!

—Проведи собі автономне опалення — і вже завтра ми вам відключимо газ.

* * *

“Парадокс”

—А мені недавно циганка ворожила!

— І як?

— Та… всього сімдесят доларів — і я дізналася, яка дурна.