Корейський серіал «Гра в кальмара» щодня стає популярнішим не тільки серед дорослих, а й серед дітей та підлітків. Новий серіал показує небезпечну гру: у ній той, хто програє, помирає. Про те, які небезпеки несе новий серіал та як захистити дитину від шкідливого впливу фільму, онлайн-медіа «Освіторія» розповіла дитяча психологиня Олена Шамрай.
За три тижні серіал «Гра в кальмара» став мегапопулярним у понад 90 країнах, в тому числі і в Україні. У ньому йдеться про серію ігор, за яку переможець отримає майже 40 млн доларів. Однак гравців аж 456, і всіх, хто програє в кожному з раундів, убивають. Герої, за яких уболівають глядачі, — безробітні, біженці, збанкрутілі, ті, хто програвся на перегонах, хоче визволити брата з дитячого будинку або заліз у борги. Фільм став надзвичайно популярним серед дітей та підлітків: українські школярі тільки про нього й говорять.
Нещодавно директорка однієї з бельгійських шкіл Сабріна Качі також просила зупинити «Гру в кальмара» серед дітей. За її словами, це звичайні дитячі забавки, але тих, хто програє, «вбивають», а в реальності один раз б’ють палкою чи ременем. Такі забавки відбуваються в початковій школі.
Як зазначила дитяча психологиня Олена Шамрай, те, що діти, які не здатні ще до складних рефлексій та зчитування підтекстів, захопилися саме тим, проти чого виступає кіно: елементом насилля, не є новим явищем. Вона зауважила, що ще у 1980-ті роки, після виходу фільму Р. Бикова «Опудало», який показував жахи булінгу, школярі грали «в опудало», повторювали те, що засуджувалося у фільмі.
«Серіал вражає поєднанням дорослих тем, жорстокості та оформлення в стилі казки: завдання — це популярні дитячі ігри, робот-лялька, що вбиває, рожеві костюми охоронців, зал у вигляді типового ігрового майданчика, казкові малюнки на стінах. Кольори – кислотно-яскраві, фантастичні. Ось це школярам близько та зрозуміло. Серіал одразу став хітом соцмережі ТіkТоk. Підлітки (та навіть дорослі блогери, які хочуть хайпу від дитячої аудиторії) займаються косплеєм, групами імітують проходження завдань, які були в серіалі, записують свої відчуття під час перегляду серій, роблять пародії, огляди та аналіз. Блогерки косплеять героїв серіалу в еротичному вбранні», – зазначає фахівчиня
Олена Шамрай каже, що питання цієї гри – це питання безпеки в соцмережах, батьківського контролю, розвитку критичного мислення,
«Звісно, такий контент та ігри, що містять насилля, негативно впливають на дітей. Але важливо розуміти, що саме приваблює конкретну дитину в такій грі. Якщо є потяг до агресивної поведінки, привід знайдеться. Це виняткова ситуація, тож треба розбиратися, що коїться із сином або донькою. Значно частіше йдеться не про бажання вдарити когось під час гри, а про підвищення її екстремальності. Недарма в багатьох цивілізаціях підлітки проходять небезпечні ініціації, щоб відчути себе повноправним членом соціуму, дорослим. У цьому є й мотив перевірки своїх сил, «на що я здатний», «що мені не слабо», самоідентифікації. У наші часи своєрідною ініціацією стає спілкування в соцмережах», – пояснює психологиня.
Разом з тим вона переконана, що бажання пройти екстремальні випробування помолодшали й цікавлять дітей вже у 9–10 років.
«Окрім розмов про природу небезпечних інтернет-розваг, цікавість до таких речей зазвичай знижується, коли задовольняються потреби. Для учнів початкової школи це потреба в батьківській увазі, прийнятті, спільному дозвіллі. А для тінейджерів – розширення кола прав та обов’язків порівняно з дитинством, повага до вибору та інтересів підлітка. І, звісно, школярам потрібні не заборони, а цифрова компетентність, вміння орієнтуватися на безпечний контент. Тоді жодна гра не лякатиме батьків та вчителів», – додає Олена Шамрай.
Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook
Вероніка Рой