На західноукраїнських землях метричні книги з’явились у XVI столітті. Та метрична книга православної церкви села Сихів Львівської області за 1600 рік є найдавнішою в Україні. Про це інформує пресслужба Міністерства юстиції України.
Як інформують у Мін’юсті, першою систему реєстрації населення запровадила католицька церква. Систематичний й регламентований канонами облік населення в римо-католицькій церкві був започаткований Тридентським собором 1545-1563 рр.
Натомість на західноукраїнських землях метричні книги з’явились в XVI столітті. А метрична книга православної церкви села Сихів Львівської області за 1600 рік вважається найдавнішою в Україні.
У Львові метрику вінчаних використовували протягом 1642-1680 рр., а чини хрещення у львівському катедральному соборі реєстрували з 1674 р. Ще раніше метричні книги з’явилися у Львівській вірменській парафії. Відомі дослідникам метрики хрещених датуються 1636-1733 рр.
Метричну реформу у Львівській єпархії було проведено 1680 року. За сприяння владики Йосифа Шумлянського в Унівській друкарні тогочасною українською мовою було видано «Зєрцало». Документом впроваджувалось ведення двох видів метричних записів – хрещених і вінчаних.
Натисніть на зображення для його збільшення
«Передбачалося, що акт запису мав містити верифіковану дату хрещення, християнське ім’я народженого, ім’я й прізвище його батьків та кумів, а також територіальне походження осіб, причетних до Тайни хрещення. Подібний «набір» відомостей духовний отець повинен був вносити і в метричну книгу вінчаних. Відповідальність за ведення метричних книг у парафіях покладалось на намісників, а контроль за наявністю метрик – на консисторії та особисто єпископа. Метрична реформа 1680 р. не передбачала запровадження метричних книг померлих, а також реєстрів парафіян», – інформують у Мін’юсті.
На західноукраїнських землях Австро-Угорщини з 1782 року греко-католицькі парафії, як і римо-католицькі, вели метричні книги окремо для кожної місцевості в межах парафії.
«У ХІХ столітті в Австро-Угорській імперії записи народжених, вінчаних та померлих провадилася парохами (настоятелями) відповідних релігійних громад: греко-католицьких, римо-католицьких, православних, вірменських, іудейських. Поруч з тим велася державна реєстрація актів цивільного стану місцевими органами влади (магістратами) щодо осіб, які не належали до жодних із зазначених громад або ж до різних релігійних конфесій. У тогочасних церковних книгах велися записи про реєстрацію народження, шлюбу та смерті. Розірвання шлюбу проводилось лише у виняткових випадках, які не суперечили церковному праву або виходили за рамки тогочасної суспільної моралі (на підставі постанови суду)», – розповідають у міністерстві.
Метрична книга була розрахована на один рік і мала три розділи: про народжених, вінчання, померлі.
Розділ метричної книги «Про народжених» був присвячений новонародженим, зазначались дати хрещення в церкві, вказували ім’я батьків, адресу, стан батьків і новонародженого, стать і ім’я дитини, а також дані щодо особи, яка приймала пологи (баби-повитухи). Іноді вказували священника, що провів хрещення, а також місце, де був проведений обряд. У випадку, якщо дитина була позашлюбною, то вказували тільки ім’я матері. Якщо дитина народжувалася мертвою, то замість імені писали Natus Mortis — мертвонароджена. Від парохів вимагалось охрещувати незаконно народжених дітей, навіть якщо не було достеменно відомо імені батька або й матері, та вважати їх повноправними членами релігійної громади. У випадках смерті особи, священнослужителем робилася певна відмітка, а саме ставився хрестик і дата смерті цієї особи.
У розділі «Вінчання» приводилися дані про дати вінчання та імена тих, хто брав церковний шлюб. Записи шлюбів велися хронологічно, по роках та тижнях. Прізвище, ім’я та по батькові наречених не зазначалося, а вказувалося походження сина чи доньки від батька та з якого роду походять. Зазначалося прізвище священнослужителя, який проводив обряд вінчання. Щоб шлюб вважався дійсним, важливо було встановити, чи існують якісь канонічні перепони для його укладення. Священник занотовував імена молодят та їхніх батьків, визначав, звідки вони походять, їхній вік, попередній родинний статус. Обов’язковим був запис про добровільність шлюбу з обох сторін, оскільки в протилежному випадку чин вінчання вважався недійсним. Вимагалося, щоб у метрику вписували імена свідків з обох сторін.
У розділ «Померлі» вносили дані про померлих: місяць і день смерті, іноді додатково вказували день поховання; номер будинку; ім’я померлого; віросповідання; стать (чоловік чи жінка); вік на момент смерті; причина смерті. Причина смерті визначалася суб’єктивно і не несла за собою ніяких медичних термінів.
Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у
Зображення: Мін’юст
Вероніка Рой