Доцент кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів Львівської політехніки Василь Петрик про можливість будівництва сучасної архітектури в історичному центрі Львова:
«Перш за все, нам варто говорити про базові принципи, тобто про сучасне та історичне. Архітектори, які працюють за кордоном у певному історичному середовищі, випереджають нас як мінімум на декілька років вперед. А ми зараз тільки перебуваємо у періоді становлення власної ідентичності. Тому збереження історичних об’єктів є для нас дуже важливим. На першому етапі було відтворення тих історичних форм, які були втрачені і зруйновані у часи радянського тоталітарного режиму, а зараз перед нами стоїть, власне, збереження і розвиток цих пам’яток.
На мою думку, в нас в Україні, на жаль, поки що відсутні об’єкти, які можна віднести до позитивних зразків сучасної архітектури. І поняття сучасної архітектури, сучасної форми, матеріалу тільки починає у нас впроваджуватись. При цьому я би застеріг від активних експериментів стосовно нової архітектури в історичному середовищі міст. Чому? Ми маємо міста різних категорій: ті, де є дуже добре збережене історичне середовище, це, наприклад, Львів. Маємо також міста, де це середовище збережене частково – 50% становить історична забудова, інші 50% – це вже нова радянська забудова. Але також маємо такі міста, де повністю втрачене це історичне середовище, і де, власне, є те поле для архітектурних експериментів.
В контексті Львова я би запровадив мораторій на сучасну архітектуру хоча би на декілька років, допоки ми не вийдемо на новий, якісний рівень дискусій і прийняття рішень стосовно архітектури. Інша річ – це об’єкти, які є під охороною ЮНЕСКО. Ми маємо буферну зону Києва і бачимо, у що вилилася там сучасна архітектура: готель біля самої Софії Київської (Софійський собор, – ред), який є абсолютно непозитивним прикладом, офісний центр Ахметова, який знищив панораму Києва, чи ті страшні висотки біля Києво-Печерської Лаври, що повністю знищили її панораму. Я думаю, що ми, на превеликий жаль, стали жертвами пострадянської свідомості, котра і призвела до формування такої макабричної гіперархітектури. Ми стоїмо зараз на порозі, нам потрібні якісні приклади сучасної архітектури. Але перед тим, як ми ці приклади реалізуємо, потрібно зупинитися і подумати, як ми збираємося працювати з нашою історичною культурною спадщиною, чи є ми відповідальними для прийняття таких рішень (забудови історичного Львова, – ред)? Наразі я хочу констатувати, що для такої відповідальності ми є ще в дитячому віці».
Фото: Galinfo
Наталя Дуляба