Черга на увіковічнення

До пам’ятників у кожного з нас своє, особливе ставлення. Так, одні вважають, що більшість скульптур, котрі прикрашають наше місто, недосконалі та ба, навіть, потворні. Зрештою, знайдуться й такі, хто щиро милується витворами сучасних митців. Багато у Львові пам’ятників чи мало – теж питання дискусійне. Однак відомо одне — цілком можливо, незабаром низка кам’яних чи металевих символів поповниться новими екземплярами.

ПАМ’ЯТНИК ЗАМОВЛЯЛИ?

Процедура отримання дозволу на спорудження пам’ятника доволі- таки довга та клопітка. Ініціатором створення нового монументального задуму може бути будь-хто. Як засвідчує практика останніх років, зазвичай, це — громадські організації та політичні угруповання. Джерела фінансування найрізноманітніші: від Державного та міського бюджетів — до доброчинних внесків, пожертв благодійних фондів та багатеньких спонсорів. В управлінні культури ЛОДА вважають, що важливо, аби можливою була сама реалізація проекту. Йдеться не тільки про гроші — є багато інших аспектів. Зокрема, чи вписуватиметься нова скульптура в архітектурний ансамбль Львова. Отож самому процесу її зведення передує безліч процедур. А коли справа доходить до виготовлення самих елементів постаменту, то, зазвичай, замовлення на спорудження пам’ятника виконує кераміко-скульптурна фабрика Львова. Хоча, зрештою, замовлення бувають різні. Доглядають за пам’ятниками здебільшого органи місцевого самоврядування або жеки – залежно від того, хто приймає їх в експлуатацію.

СУДОВИЙ ЕСКОРТ

Якось воно вже так складається, що спорудження чергового пам’ятника у Львові супроводжується низкою процесів, котрі, зазвичай, закінчуються якщо не судовим позовом, то конфліктом. Докопатись до причини таких явищ важко. Чи то львів’яни такі “різношерсті” у своїх уподобаннях, чи то завжди знаходиться хтось, хто за рахунок кам’яної брили згадує про існування своє чи свого гаманця… Одне слово, прикладів суперечок навколо тієї чи іншої скульптури — чимало. Візьмемо, хоча би, пам’ятник В’ячеславові Чорноволу. Більшість із тих, що його бачили, не у захваті. Мабуть, не секрет, що, при всій повазі до самого Чорновола, його постамент львів’яни між собою назвали продавцем моркви. Така кличка з’явилася через якусь чудну конфігурацію із трьох пальців. Можна було би здогадатись, що у задумі цей жест символізує тризуб, однак щось воно на те не дуже скидається.

ІВАН ПУЛЮЙ ЧЕКАЄ

Уже десять років поспіль на вулиці Івана Пулюя наріжний камінь “мозолить” львів’янам очі. Для тих, хто не знає: ця нерухома маса є ознакою того, що на цьому місці “от-от” має постати пам’ятник видатному українському вченому-фізику Іванові Пулюю. Чому ж цей камінь досі не перетворюється на дань поваги до відомого науковця? В управлінні архітектури міської ради кажуть, що з ними місце спорудження пам’ятної відзнаки Пулюю погоджено давно (так давно, що точну дату важко визначити).

В управлінні культури ЛОДА розповідають, що ідею такого пам’ятника висунули свого часу кілька громадських організацій та Національні університети “Політехніка” та Івана Франка.

Звичайно, встановлення пам’ятника — справа непроста, та й коштує чимало. То ж на кошти, зібрані громадськістю, вшанувати Пулюя не вдасться. Швидше всього, треба, аби грошову лепту внесла й держава. Отож коли Iван Пулюй, котрий стояв бiля витокiв одного iз найвизначнiших досягнень людства — вiдкриття “X”- променiв — та отримав першi високоякiснi свiтлини з їх застосуванням, дочекається свого пам’ятника у Львові, сказати не може ніхто. Він, як мовиться, просто-на-просто “завис”. Мабуть, більшість забула (а може, ніколи й не знала), що Пулюй першим зробив знімок повного людського скелета.

СТЕПАН БАНДЕРА ОПОВИТИЙ СУПЕРЕЧКАМИ

Епопея зі встановленням цього монумента перевершила всі попередні суперечки про увіковічнення. Розмови про спорудження пам’ятника чільникові ОУН тривали близько десяти років. А у 2002 році нарешті визначили та затвердили проект монумента. До цього завершального етапу йшли доволі довго — його гальмували сім конкурсів. До речі, на них у майстерності змагалося чимало відомих скульпторів Львова. Зрештою, серед всіх пропозицій знайшли-таки “єдину і неповторну” – найуніверсальнішим було названо проект скульптора Миколи Посікіри й архітектора Михайла Федака. З цього, можна сказати, й розпочалися найзапекліші суперечки.

На місці наріжного каменя, за ідеєю, мають стояти чотири тридцятиметрові гранітні колони з тріумфальною аркою. Доповнювати чи, точніше, очолювати цю композицію має сам бронзовий Бандера.

Суперечки випливли із надмірних масштабів монументальної композиції, котру розмістять на площі, поруч із якою — вулиця Степана Бандери та ЛНУ “Львівська політехніка”.

Впродовж останніх місяців 2003 року розпочали підготовчі роботи, а відтак і спорудження самого монумента. Територію, де має бути майбутній пам’ятник, огороджено, спорудження нібито триває. Хоча ще й досі серед відомих львівських культурознавців точаться суперечки, чи гармоніює із особистістю провідника ОУН той образ, котрий пропонують скульптори? До речі, на будівництво пам’ятника Степанові Бандері у бюджеті Львівщини цьогоріч передбачено 200 тисяч гривень із потрібних 4,5 мільйона гривень.

ПАМ’ЯТНИК ДЕПОРТОВАНИМ

Поблизу кінцевої зупинки трамвая № 4 (район вулиці Свенціцького) ще донедавна планувалося встановити пам’ятник депортованим. Погодьмось, ідея благородна та, без жодних сумнівів і суперечок, заслуговує на увагу. Однак, знову ж таки, виникли певні непорозуміння (які саме, з’ясувати практично неможливо), котрі загальмували монуменальні роботи. Плани на будівництво вшановувального знамена переселенцям виникли минулоріч, а в ролі ініціаторів виступили громадські організації “Лемківщина” та “Надсяння”.

СВЯТОСЛАВ ЗАЛИШИВСЯ “НА ПАПЕРІ”

Багато років тому неподалік районного центру Сколе планувалося спорудити пам’ятник князеві Святославу. Кошти на його будову виділено ще на початку дев’яностих, тож інфляція, котра нагрянула незабаром, їх просто “з’їла”. Будівництво почалося (та й завершилось) на рівні підмурівку та інших підготовчих робіт. Чи довго ще Святославові чекати на свій пам’ятник і чи взагалі відбудеться його спорудження, сказати може хіба Всевишній.

НЕВІДОМИЙ ВОЇН НА РІВНІ ІДЕЙ

Як повідомили у тому ж управлінні культури ЛОДА, на вулиці Мечникова планується спорудження пам’ятника Невідомому воїнові за волю України. Скульптуру мають намір розмістити на Марсовому полі. Однак тут, знову ж таки, виникає безліч суперечок: зокрема, її треба встановити так, аби не зачепити “інтересів” похованих тут решти борців за ті чи інші ідеї. Ініціюють створення меморіалу кілька громадських організацій.

ПАМ`ЯТНИК ІГОРЕВІ БІЛОЗОРУ – НА ЛИЧАКОВІ

Під егідою Львівської обласної державної адміністрації найближчим часом на Личаківському цвинтарі планується спорудження пам`ятника відомому львів`янину Ігореві Білозору. До речі, композитор — не єдиний, кому випаде така честь. У переліку — багато інших прізвищ, відомих широкому загалові. Однак тут є один важливий нюанс: ЛОДА не спроможна сама профінансувати весь процес спорудження скульптур, тож родичам покійних доведеться докладати зі свого гаманця. Звичайно, якщо останні матимуть таке бажання.

ЖЕРТВАМ ПОЛІТИЧНОГО ТЕРОРУ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

Уже до кінця поточного року на Янівському цвинтарі планується встановлення пам’ятника жертвам радянського політичного терору червня 1941 року. Монумент постане на полі № 55 — місці поховань жертв радянського режиму. Концепція впорядкування цієї території почала розроблятися ще торік у червні. На підставі конкурсу оргкомітет разом із спеціально підібраними членами журі визначив переможців найкращої ідеї для увіковічнення. На даний час Львівська кераміко-скульптурна фабрика почала виготовляти деякі частини пам’ятника – скульптурні елементи та декор. Наразі ж на полі № 55 Янівського цвинтаря тривають підготовчі роботи.

Споруджуватимуть монумент за кошти міського бюджету. Минулоріч на цей процес витрачено приблизно 95 тисяч гривень. У цьогорічному бюджеті Львова є спеціальна графа, котра передбачає ще 412 тисяч гривень. Загальна ж вартість символу увіковічення жертв радянщини – 2 мільйони 581 тисяча гривень.

ДУМКА ГРОМАДСЬКОСТІ

Хто заслуговує на те, аби йому поставили пам’ятник? Мабуть, кожен із нас знайде хоча б один учинок у своєму житті, який заслуговує на те, аби його “власника” увіковічнили. Зрештою, мабуть, тут, радше, йдеться про людський егоїзм та самолюбство, ніж про елементарну об’єктивність. Однак, відкинувши ці риси людської сутності, дехто із людей, з котрими я спілкувалася, вирішив підійти до цього питання доволі оригінально. Один із опитаних руба ставить питання про спорудження у Львові пам’ятника скульпторам: “Треба віддати їм “належне”, адже саме ці люди “оздоблюють” наше місто своїми витворами. Більшість львівських пам’ятників виглядають неорганічно в архітектурному ансамблі Львова. Титанічні зусилля скульпторів повинні бути зауважені. Зробімо пам’ятник несмаку”!

Що ж, об’єктивно оцінити витвір будь-якого митця, мабуть, дуже важко. Здається, навіть професійним критикам це не завжди вдається. Як кажуть, на колір і смак – товариш не всяк. Ще один із моїх співрозмовників зазначив, що нашому народові дуже бракує пам’ятника депутатам Верховної Ради. Задум же самого візуального об’єкту полягав у наступному: на простенькому пано величезними буквами написати “Так робити не треба!”. Чи підтримала би у цьому задумі мого респондента львівська громада, сказати важко. Гадаю, серед наших близьких знайдеться чимало таких, хто ніяк не може позбутися звички постійно бубоніти та звинувачувати у всіх своїх нещастях тих, за кого самі свого часу віддали голос.

Наталка ПОНУРКЕВИЧ, “Ратуша”