Одяг має берегти життя. Львівське виробництво фешн-одягу перейшло на пошиття форми для бійців

До повномасштабної війни Дизайн-ательє Олени Гусєвої займалось промисловим виробництвом одягу для фешн-брендів та дизайнерів з семи країн світу. Вісімдесят відсотків їхніх виробів йшли на експорт і 28 лютого, на четвертий день вторгнення, їхнє авто було єдиним на митниці з експортним товаром. У перший день великої війни виробництво зупинилось всього на одну годину, а потім перейшло на новий формат роботи – пошиття покращеного тактичного одягу для українських бійців. За півтори роки вдалось наростити ресурси вдвічі, адже бажаючих працювати і допомагати армії завжди було багато, а потреба в багатофункціональному одязі, який допомагає краще виконувати завдання залишається великою.

– Пані Олено, розкажіть як повномасштабне вторгнення вплинуло на індустрію моди та виробництво одягу?

– До 24 лютого у нас все було добре, тому що в нас була довготривала співпраця з іноземними брендами, для яких ми шили фешн-одяг. Вісімдесят відсотків наших клієнтів були іноземні бренди та дизайнери із семи країн світу: Польща, США, Австрія, Данія, Німеччина, Франція, Південна Африка. Ми займались виробництвом від ескізу до готового виробу, а робота над колекцією в середньому займала шість-дев’ять місяців. З українськими брендами працювали мало, вони лише тепер починають приходити до того, що потрібно оплачувати не лише за сам виріб, а також за інтелектуальну працю, тому що це знання, які ти вкладаєш в результат.

Коли прийшла війна, фешн зупинився від слова «зовсім» і не лише в Україні. За кордоном продажі також знизились. Україна стала країною величезних ризиків і невідомості. Замовлення зупинились повністю, але ми не зупинилися. Ми жодного дня не стояли. В перші дні війни ми ще завершували свої зобов’язання по експорту, я пишаюсь тим, що ми все виконали. У березні спочатку почали робити те, що вміємо найкраще – конструкції для бронежилетів, плитоносок, аптечок. Потім почали розробляти тактичні костюми. В цей час уже була шалена потреба в тактичному одязі. Тому ми пішли від зворотного – звернулись до досвідчених бійців із запитом, який одяг вони хочуть носити. Так і народився наш перший костюм, створений за стандартами НАТО, але скорегований і вдосконалений під наші реалії.

– В якому форматі працюєте зараз?

– Перші пів року ми працювали лише з тактичним одягом, але влітку до нас повернувся наш дизайнерський експорт. Хоча замовлення значно менші, ніж до війни. Наприклад, якщо ми раніше відшивали для бренду тисячу одиниць, то тепер – п’ятсот. Я не знаю чи це пов’язано зі зменшенням їхніх продаж, чи з тим, що вони просто бояться замовляти у нас всю партію через можливі ризики. Також співпрацюємо з деякими українськими брендами, в основному зі Львова та Києва.

Загалом в Україні фешн відновився десь на 60%, тому що це преміум сегмент, який пропонує дорогу продукцію, а в нас змінились пріоритети і цінності. Більше не хочеться купляти за великі гроші якусь річ на сезон. З іншого боку, фешн – це креативна індустрія, а творити щось ти можеш тільки тоді, коли відчуваєш себе у безпеці. Багато брендів, які працювали на Сході та в Центрі закрились або переїхали.

На сьогодні ми працюємо за двома напрямками: бренд тактичного одягу MILIGUS і Дизайн-ательє Олени Гусєвої. Під час війни виробництво у нас виросло вдвічі, але фешн займає всього двадцять відсотків, вісімдесят – тактичний одяг.

– З якими труднощами зіткнулись, коли почали виробляти тактичний одяг, адже це зовсім інше, ніж, наприклад, сукні?

– Ми знали, як виготовляти класний дизайнерський дорогий одяг, але ми не знали, як виготовляти тактичний одяг. Побудова, конструкція подібні, але підходи, вимоги, стандарти зовсім інші. Ми вчились разом із нашими бійцями. Багато тестували, корегували, знову відшивали нові зразки. Ми хотіли це зробити і ми це зробили. Так в травні 2022 р народився бренд MILIGUS-тактичний одяг.

Хоча чесно кажучи, наш перший костюм бійці розкритикували (сміється, – ред.), тому що ми звикли шити фешн, для нас було важливо, щоб все було рівно і гарно. Але ми дуже добре ставимось до критики, постійно слухаємо і корегуємо процес, тому що тактичний одяг – це зовсім інше, ніж дизайнерський. Спочатку знайшли декілька зразків: там кишеня класна, там застібка, там ще щось і спробували це об’єднати. Особливо вдала вийшла зимова модель, яку залишимо в продажі на цей рік.

На даний момент наші костюми користуються попитом не тільки в Україні, а й за кордоном. Наприклад, в нас є клієнт з США, із Каліфорнії, і він постійно дуже хвалить наші вироби. Навіть було замовлення з Китаю. Ми сміялись, що китайці напевно його взяли за зразок, щоб потім самим масово відшивати. Також за останні чотири місяці ми були на трьох міжнародних виставках. Остання – в місті Кельце (Польща) є третьою за величиною виставкою оборонної промисловості в Європі. Там високо оцінили наш тактичний одяг. Для нас це справді показник того, що ми на правильному шляху, але ми все одно постійно отримуємо зворотний зв’язок від бійців і вносимо корективи.

– Яких критеріїв якісного тактичного одягу ви дотримуєтесь? Які особливості має форма НАТОвського зразка, адже саме на них ви орієнтуєтесь?

– Основним критерієм є те, що одяг має берегти життя. Важливим елементом виготовлення тактичного одягу MILIGUS є увага до деталей. В тактичному одязі не має не важливих речей. Кожен наш костюм має більше аніж сто закріпок, виготовлений із якісного матеріалу, який пройшов тестування. Ми використовуємо лише армовані нитки.

Наш костюм – це багато кишень, продумане розташування і головне безпека та ефективність. На даний час у нас є два постачальника тканини – з Туреччини і Польщі, але ми всю тканину тестуємо. Один з важливих факторів є те, що тканина не повинна світитись вночі і вона повинна маскувати від приладів нічного бачення. В Україні така тканина виробляється тільки для потреб ЗСУ і її нема в наявності для того, щоб купити. Також дуже важлива якість пошиття. Якщо військовий не відволікається на одяг, бо щось не защіпається чи не може дістати швидко, то він краще виконує свою роботу.

– Чи шиєте ви одяг для жінок військовослужбовиць?

– Ні, окремо для жінок не шиємо, тому що ми виготовляємо конструкції так, щоб легко було їх адаптувати під будь-яку тілобудову і під жіночу фігуру теж. У нас є кравчині, в кожної свій розмір, є навіть дуже маленькі – 34 за європейськими мірками і ми їх випробовуємо.

На даний час ми вже одягнули близько 40 000 бійців, хоча, чесно кажучи, я не рахувала точно. Знаю, що в липні минулого року було десять тисяч. Окрім тактичного одягу також шиємо флісові куртки, штани. Це вже не мілітаризований одяг, але все одно в ньому є потреба. Люди зараз хочуть функціональний одяг, який дає відчуття безпеки. Для цивільних ми його робимо більш дизайнерським і без пікселя.

– Як змінились ваші клієнти? Якщо раніше це швидше за все були жінки, які люблять естетику, то тепер це чоловіки, які носять берці та зброю і головне для них комфорт і максимальна ефективність, а не краса?

– Так, клієнт змінився – були в основному жінки, тепер це чоловіки. Вони теж люблять якість, цінують професійну роботу. Але якщо ти виготовляєш якісний, добротний і продуманий костюм, тут не має значення хто клієнт, тому що ти вкладаєш у цей одяг всі свої знання і любов. Це відчувається тим, хто його носить. Можливо змінилась лише форма комунікації і швидкість, з якою чоловіки приймають рішення. Чи було складно переналаштуватись на новий формат роботи? Це потрібно було корабель вручну розвернути на сто вісімдесят градусів за одну ніч і зранку плисти в іншому напрямку. Тут є лише два рішення: або ти зупиняєшся, або ти змінюєшся і працюєш. Я вибрала працювати і про це не шкодую жодної хвилини.

– Чи змінився колектив, адже багато людей виїхали з України, а багато переїхали до Львова з тих областей, де більш небезпечно? Чи виникала у вас думка виїхати за кордон?

– За кордон не виникала думка виїхати ніколи. Моє рішення в перший день було, що я залишаюсь в Україні. У мене є робота, у мене є мої працівники, які дивляться на свого керівника, у мене є зобовʼязання перед клієнтами, я корисна буду тут, в Україні. Правда, я відправила в перший тиждень дітей до Варшави. З моїх працівників ніхто не виїхав за кордон, ми усі працювали з 24 лютого. Тільки в перший день війни ми вийшли на роботу не на 9.00, а на 10.00. Годину всього подумали і прийняли рішення, що працюємо.

Багато людей доєдналось до нас в березні 2022-го. На той момент наш штат працівників збільшився вдвічі. У нас була робота і усі прагнули працювати. Це були жінки-ВПО з Харкова, Бучі, Києва, Слов’янська. Зараз у нас також працюють вісім жінок ВПО із Каховки, Харкова та Краматорська.

– На вашу думку, чому тактичний одяг, який ви виробляєте користується таким попитом, адже формою бійців забезпечує держава і по ідеї вони мали б бути всім забезпечені, а отже і потреба купувати не повинна була б виникати?

– Статутною формою забезпечує держава, але потреба в тактичному одязі все одно залишається велика. Статутні моделі більш спрощені, тому що для держави відшивати більш функціональний одяг було б дуже дорого. Ми – виробництво, ми розробляємо і виготовляємо не статутний одяг. Це наша розробка моделі.

Чому користується попитом? Наш одяг служить довше. Коли ти привикаєш до кращого, то важче від цього відмовитись. У нас є клієнти, які з нами вже півтори року. А найбільше задоволення – коли на сайті ти отримуєш замовлення, і на запитання, звідки ви про нас дізнались, отримуєш відповідь: «В побратима на одязі бирку вашу побачив». Ось це найбільша похвала для нас.

– Загалом, як підприємиця, що можете сказати, про ведення бізнесу під час війни? Що допомагає триматись на плаву?

– Я колись на Балтійському морі на кораблі попала в шторм десять балів. Цих десять годин плавання мені видались вічністю. Ось цей шторм і є ведення бізнесу в Україні під час війни, але довжиною вже більше півтори року. Допомагає моя сімʼя, мої друзі, мої переконання і однозначно тримає віра, що цей шторм колись закінчиться.