Процес приєднання медичних установ мав завершитися 1 березня. До цього часу 9 протитуберкульзних закладів області мали прийняти рішення про об'єднання з Центром легеневого здоров'я. Станом на зараз 8 із медустанов уже зробили це, але не Львівський протитуберкульозний диспансер. Через те, що заклад залишився сам по собі, не перетворився у комунальне некомерційне підприємство і не уклав угоду з Національною службою здоров'я України, він фактично залишився без фінансування із держбюджету.

Зараз колектив Львівського протитуберкульозного диспансеру пішов далі і намагається через суд скасувати рішення облради про реорганізацію фтизіатричної служби на Львівщині. Також медики хочуть зупинити процес ліквідації диспансеру, для цього вони вимагають зупинити дію спеціального наказу управління майном спільної власності Львівської облради. Однак наразі всі ці починання зависли «у повітрі».

«Ми звернулися до Львівського окружного адміністративного суду позов. Як виявилося, це юрисдикція Львівського обласного господарського суду. Подали скаргу туди. Господарський суд відправив його в Київ. Згодом Київський господарський суд заявив, що це не його юрисдикція, а потрібно цей спір вирішувати в процесі цивільної юрисдикції, тобто загальної норми права. Зараз нами була подана апеляційна скарга. Тож очікуємо результат», – розповів адвокат Львівського протитуберкульозного диспансеру Михайло Сидорець.

На думку львів'янина та громадського діяча Ігоря Васюника, реорганізація не повинна стати причиною того, що хворі залишаться без якісного лікування, а висококваліфіковані медики – без роботи.

У Міністерстві охорони здоров'я пояснюють, що трансформація туберкульозної служби на регіональному рівні дасть змогу раціональніше використовувати кошти. Адже гроші ці медзаклади витрачали здебільшого на власне утримання, а не на якісне та швидке лікування пацієнта з туберкульозом. Так, утримання всіх туберкульозних закладів України у 2018 році держбюджету обійшлось у 1,99 млрд грн. Тоді як на лікування, наприклад, інфарктів скеровують вчетверо менше – 436 млн грн.

Концепція Кабміну започатковує також і нову модель лікування хворих на туберкульоз. Ми звикли, що лікування туберкульозу має дорівнювати повній ізоляції у стаціонарі. Відтепер хворі, які пройшли ефективну терапію та не є заразними, можуть проходити амбулаторне лікування у свого сімейного лікаря у супроводі лікаря-фтизіатра. Тобто на плечі саме цих фахівців тепер лягає функція контролю і органзації лікування хворих на туберкульоз. Госпіталізації пацієнт підлягає тоді, коли у нього появляються конкретні клінічних ознаки.

«Відповідно до стратегії розвитку фтизіатричної служби до 2023 року передбачено передати таких пацієнтів на спостереження до сімейних лікарів. Зараз цей процес йде поетапно. Частина знаходиться у сімейних лікарів, які навчені працювати з такими хворими, а інша частина залишається у лікарів-фтизіатрів. Пацієнти, які мають відкритий туберкульоз, знаходяться на стаціонарному лікуванні. Після ефективної терапії їх переводять на амбулаторне лікування», – пояснює Любомир Рак.

Втім на Львівщині вже знайшлися лікарні, які заявляють про суттєвий брак коштів. Так, Центр легеневого здоров'я за місяць отримав 5,3 млн грн, тоді як лише на оплату праці необхідно 8,5 млн грн. Гендиректор Любомир Рак скаржиться, що медзаклад цьогоріч недоотримає 123 млн грн. У зв'язку з цим він уже прогнозує скорочення понад 450 працівників. Серед них – і фахівці восьми нещодавно приєднаних до Центру легеневого здоров'я тубдиспансерів з області.

У Нацслужбі здоров'я України знають про те, що в деяких медзакладах виник брак фінансування. Однак там кажуть, що гроші, які йдуть у лікарні за пацієнтом, – не панацея. Так, аби отримувати більше грошей від НСЗУ, лікарням варто отримати якомога більше пакетів медпослуг, які, власне й оплачуватимуть із держбюджету. Але тут є важливий нюанс: до кожного пакету медпослуг є встановлені чіткі вимоги, наприклад, установа має мати необхідну кількість обладнання, фахівців тощо. Тобто лікарня повинна бути сучасною і розвиненою, аби НСЗУ розуміла, за що саме їх платить гроші.

Якщо ж медзаклад не дотягує до такої досить високої планки, значить, недоотримує коштів. Він також може перепрофілюватись чи об'єднати декілька медпослуг. Але тут важливо наголосити от на чому: відповідальність за необхідне фінансування медичної установи лежить в тому числі й на її власнику. У випадку із Центром легеневого здоров'я йдеться про Львівську обласну раду.

«Ця реорганізація на Львівщині почалася у 2017 році з пілотного проєкту реорганізації фтизіатричної служби. Тоді відбулося перше скорочення стаціонарної і амбулаторної служби та об'єднання їх в одну медустанову. Внаслідок цього з 220 стаціонарних ліжок позалегеневого туберкульозу не залишилось жодного. Нібито 25 ліжок передали у Центр легеневого здоров'я на пів року, але через пів року і вони були скорочені», – пригадує голова Вільної первинної профспілки Львівського обласного протитуберкульозного диспансеру Лариса Бадун.

Цікаво, що крім заробітку на продажі будівель тубдиспансерів, Львівська облрада ще й потрапила в скандал. Виявляється, приміщення на вул. Лемківській та Устияновича, які облрада успішно продала, вона незаконно забрала із власності Львівської міськради. За цю схему вже взялась прокуратура.

У самій Львівській обласній раді також знають про протести медиків Львівського тубдиспансеру. Та керівник управління майном спільної власності Львівської обласної ради Віктор Кусий вважає, що «конфлікт навмисне спровокований Вільними профспілками, які є у медзакладі, із залученням активістів».

«Вісім тубустанови області приєдналися до Центру легеневого здоров'я. Водночас Львівський обласний протитуберкульозний диспансер саботував такі дії. Ми декілька разів зустрічалися з трудовим колективом з пропозицією, що з 221 штатної одиниці планувалося близько 198 персоналу передати правонаступнику, тобто Центру легеневого здоров'я. Об'єктивно мова дійсно йшла про скорочення. Лише 7 працівників колективу підтвердили намір перейти та на сьогодні працюють у Центрі легеневого здоров'я. Всі інші, з невідомих мені причин, сказали, що приєднання вчиняти не будуть. Зараз колектив медзакладу намагається через суд скасувати рішення облради про реорганізацію фтизіатричної служби на Львівщині», – розповів він.

Проте у Львівському обласному протитуберкульозному диспансері переконані, що не усі сімейні лікарі можуть приймати хворих на туберкульоз, бо існує певна специфіка лікування таких пацієнтів. Медики переконані: не можна повністю ліквідовувати тубдиспансери, адже таким чином є ймовірність втратити контроль за захворюваністю на туберкульоз у Львові та області.

«Подальша доля пацієнтів нікого не цікавить. Кажуть, що після стаціонарного лікування відправалятимуть до сімейних лікарів. За опитуванням, лише 10% сімейних лікарів готові приймати туберкульозних хворих. Тому що є специфіка лікування таких пацієнтів. Повинен бути контроль за прийомом ліків, раз на місяць викликати, робити рентген-контроль, аналізи. Наші пацієнти вже писали заяви, що вони хочуть лікуватися у нашому медзакладі і у наших лікарів. Втім жодної відповіді від чиновників ми так і не отримали. Ми переконані, що реорганізація може призвести до збільшення кількості хворих на туберкульоз. Тим більше після пандемії коронавірусу до 2025 року у всьому світі вже прогнозують збільшення захворюваності на туберкульоз. Якщо не буде закладів, то хто хворих буде лікувати?», – зазначає Лариса Бадун.

На Львівщині, за даними ЗМІ, станом на початок квітня 2020 року зареєстрували 1 027 хворих на туберкульоз. За кількістю хворих лідирує Львів, Самбірський, Дрогобицький та Жовківський райони. Найменше хворих – у Стрию та Трускавці.

«За останні чотири роки у нас йде зниження захворюваності на туберкульоз – від 86,6 випадки на 100 тисяч населення до 53,1 випадки. Тобто є помітний спад. Якщо 10 років тому на Львівщині було 2 200 вперше діагностованих випадків туберкульозу, то за 2019 рік – близько 1500», – пояснює гендиректор Центру легеневого здоров'я Любомир Рак.

Загалом наша країна – на другому місці в Європі за захворюваністю на цю недугу та є однією з десяти країн у світі з найвищими показниками захворюваності на мультирезистентний туберкульоз, тобто стійкого до ліків. Станом на сьогодні, за даними ВООЗ, 23% випадків туберкульозу в Україні залишаються недовиявленими. Це і є основною причиною його поширення серед людей. Разом з тим, кожного дня в Україні від туберкульозу помирає 11 людей.

Який фінал матиме така реорганізація протитуберкульозних закладів в Україні та й, зокрема, на Львівщині, покаже лише час. Непроста перебудова цієї галузі медицини вже породила бунт окремих медиків. Та чи не викличуть нововведення бунту серед пацієнтів із туберкульозом? Адже вони й надалі повинні отримували високоспеціалізовану медичну допомогу. Щонайменше – не гіршу, а бажано – навіть кращу, ніж була раніше.