Це було рівно 15 років тому. 28 травня 1989 року на львівському стадіоні „Україна“ (тоді ще „Дружба“) відбувався великий концерт за участю народного артиста України Василя Зінкевича та ансамблю „Світязь“. Честь розпочати його організатори із Львівського клубу творчої молоді імені Володимира Івасюка надали юним артистам, переможцям обласного туру І всеукраїнського фестивалю „Червона рута“, який завершився за два тижні перед тим.
То були дипломанти – дитячий вокально-інструментальний ансамбль „Усмішка“ Будинку культури працівників торгівлі і лауреати першої премії – Інеса Братущик
та ансамбль „Мальви“. Близько 15 тисяч глядачів, що заповнили трибуни стадіону, щирими оплесками і квітами вітали і юних артистів, і „Світязь”, і маестро Зінкевича.
Завершуючи тригодинний концерт, він узяв за руку одну із солісток „Усмішки“ – маленьку чорняву дівчинку. Повів її доріжкою вздовж трибун, які аж вибухали оваціями, і мовив у мікрофон: ”Запам’ятайте цю юну співачку, вашу землячку! Ось побачите: вона неодмінно стане справжньою „зіркою“, засяє яскраво, принесе велику славу і вашому місту, і всій Україні!“.
Тією солісткою ансамблю „Усмішка” була 15-річна львівська школярка Руслана Лижичко.
Іще одна віха початків творчої біографії Руслани теж символічна – перший диплом престижного конкурсу. Вона отримала його третьокурсницею Львівської консерваторії в лютому 1993 року, коли на сцені Львівського палацу учнівської молоді завоювала звання лауреата обласного відбіркового туру І Міжнародного конкурсу імені Володимира Івасюка. Той диплом Руслани, благословивши її на високий лет, підписали члени журі туру – Мирослав Скорик, Василь Зінкевич, Віктор Морозов, Оксана Білозір, Віктор Камінський, Богдан Стельмах, батько Володимира Івасюка Михайло Григорович, який був почесним гостем того пісенного свята.
Щойно разом з Русланою почала тріумфувати вся Україна, ми зателефонували у Луцьк до народного артиста України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Василя Зінкевича, аби привітати його з перемогою тієї, кому він ще багато літ тому пророкував найвищі мистецькі злети.
– Мені здається, що і сама Руслана, і всі, хто бажав їй перемоги і тепер радіє з цього всеконтинентального тріумфу, ще не усвідомили по-справжньому, до кінця, ЩО САМЕ вона здійснила…
Руслана перемогла, бо до тонкощів продумала і вибудувала свою композицію саме на національній основі, хоча, звісно, слід окремо казати високі слова і про музику, і про оркестровку, і про сценографію, і про всю ту велетенську роботу загалом, яку здійснили вона, її чоловік і продюсер Олександр Ксенофонтов, уся їхня команда. Там, де є національне коріння і підґрунтя, досягається щонайвищий художній рівень, істинне мистецтво, зрозуміле без перекладу. Це давно довели і європейський досвід, і, зокрема, балканські країни (в тім числі й на цьогорічному конкурсі).
А ще, звісно, могутня енергетика, яка зливою йде від цієї тендітної співачки. Я уважно спостерігаю за творчістю Руслани вже багато літ, радію за неї і констатую: вона не зраджує глибинним джерелам, зберігає чесність і чистоту. В цьому її сила і краса. Немає в мистецтві поділу на „зірок“ якоїсь там величини, воно тоді мистецтво, коли є неповторність, а вона не має меж. Руслана – неповторна, в цьому її феномен.
Вона допомогла і мені, утвердила, захистила як українця, як європейця. Бо результатами голосування за Руслану Європа сказала і мені: „Ні, недаремно ти, Василю Івановичу, вперто ідеш цим шляхом і не звертаєш з нього ось уже три з половиною десятиліття!“ Тому це – і моя перемога, творчих побратимів нашого покоління. Я відчув небувалу хвилю натхнення, завзяття, почуваюся таким молодим, ще віддячу Руслані за цю незриму підтримку, ще прислужуся Україні! Повірте, це не пафосні слова. Я щасливий не менше, ніж Руслана, я гордий, що в мене є така творча донька.
За цю перемогу, за піднесення нашої держави до справді європейських висот Руслані не варто присуджувати спочатку звання заслуженої, а потім народної артистки. Бо вона вже є народною артисткою Європи, – підкреслив Василь Зінкевич. Ця дівчина заслуговує на те, аби їй присвоїти звання Героя України. І не колись, а тепер. Тому що свій творчий подвиг в ім’я України Руслана вже здійснила.
Алло, континент!
За кого вболівала Європа?
Німеччина.
Зателефонував у розташоване неподалік Бремена місто Ольденбург до тележурналіста Віталія ДУБАСА, який працює на каналах „RTL“ і „Євроспорт“.
– Ви навіть не уявляєте, наскільки велику популярність має конкурс „Євробачення“ у Європі, – сказав він „Високому Замку“. – Це справжній ажіотаж, у Німеччині він може зрівнятися за масовістю хіба що з фінальною частиною чемпіонату Європи з футболу. За скромними підрахунками, фінал „Євробачення“ у Німеччині дивилися не менш як 20 мільйонів глядачів.
До перегляду цього концерту я особисто готувався заздалегідь як до великого свята. 3 дружиною Лілею скликали до свого помешкання багатьох наших німецьких друзів і, ясна річ, уболівали тільки за Руслану, віддали за неї всі свої голоси. Коли нарешті оголосили остаточні підсумки, відкоркував пляшку української горілки „Наливайко“, яку привіз зі Львова ще торік і беріг для якоїсь особливої нагоди, і ми всі дружно піднесли чарки за перемогу Руслани і України.
До самого ранку неділі до мене телефонували, надсилали „есемески“ мої друзі – німці, поляки, вітали з успіхом Руслани. „Вона виступила справді найкраще, і альтернативи співачці з України просто не було“, – казали вони.
Ізраїль.
У цій країні вже кілька років мешкає і працює колишній львів’янин, срібний призер XХ Олімпійських ігор і семиразовий чемпіон світу з кульової стрільби заслужений майстер спорту Борис МЕЛЬНИК.
– І ви ще питаєте, за кого ми тут усі голосували? – здивувався уславлений спортсмен і тренер. – Хіба ви сумнівалися, що Ізраїль підтримає справді найкращу, найталановитішу виконавицю? Невже не побачили, що ми адресували Руслані найвищий бал – “дванадцятку” за те, що вона, висловлюючись мовою стрільців, влучила в “десятку”. Тріумф цієї тендітної красуні відповідний тільки олімпійському тріумфу.
Максим МІЩЕНКО
