Її називали правою рукою Буняка. Заступниця колишнього міського голови з питань гуманітарної та соціальної політики Ірина Романівсправді була дуже близькою до пана Любомира.
Проте згодом між ними виникли непорозуміння. Сам Буняк відверто називав Романів зрадницею. Що ж трапилося насправді, як працює теперішня влада і чим займається нині ця жінка, розповіла «Львівському порталу» сама Ірина Романів.
Розкажіть, що ви можете згадати за роки вашої роботи в міській раді. Яких емоцій залишилось більше: негативних чи позитивних?
Звичайно, що були приємні моменти, навіть відчуття щастя. Були і складні миттєвості, інколи мені видавалося, що вкрай трагічні. Але, все ж таки, загалом враження залишилось позитивне – через отриманий результат. Звичайно, цей результат можна оцінювати по-різному, але мені не соромно нині дивитися в очі ні освітянам, ні медикам, ні працівникам культури.
Що ви вважаєте найбільшим своїм досягненням на посту заступника мера?
Чітко відповісти не можу. Бувало багато моментів, коли здавалося, що саме це буде найбільшим досягненням. Наприклад, була складна ситуація з вчительськими колективами. Поставало питання про децентралізацію, а по-простому – про перехід шкіл на фінансову самостійність. І ми це зробили. Мабуть, тоді саме це здавалось мені найбільшим досягненням.
Пройшов час, і почались проблеми з відпочинком вчителів. З бюджету ми не могли надати відпускні, і довелося брати безвідсоткові позики, щоб повністю розрахуватися з вчителями. У той момент мені знову ж таки видавалося, що я не даремно сюди прийшла.
Потім „вилізла” проблема браку місць у дитячих садочках. На кожне місце в дитсадку припадало 50 дітей. За перший рік ми відкрили 28 груп, а це тисячі у місяць. І, коли я зрушила проблему з місця (до речі, нині міська влада лише продовжує розпочату мною роботу), я знову подумала, що це моє найбільше досягання.
Була серйозна проблема з комп’ютерним томографом у лікарні швидкої допомоги. Ми вивели 15 котелень в навчальних закладах з підвальних приміщень. За рік робили 3-4 шатрові дахи в навчальних закладах (для порівняння, до нас зробили лише один).
Будь-яка справа, яку вдалося зробити, навіть найменша, видавалася досягненням. І, напевно, з таких-от справ і склалося відчуття, що ми таки щось зробили.
А як ви оцінюєте роботу колишнього міського голови Любомира Буняка?
Я не хочу, щоб це звучало пафосно. І не знаю, чи Буняк почує або побачить, але Любомир Буняк – це найкращий керівник, з яким мені доводилося працювати. Це справедлива людина, виважена, яка ніколи не підвищувала голосу. Він міг не погоджуватися зі мною багато разів, особливо, коли йшлося про бюджетні кошти та фінансування освіти. Однак, завжди давав мені можливість висловитися ще раз, і так могло тривати щогодини. Звісно, він, як і кожна людина, мав недоліки. Але робота під його керівництвом є одним з найкращих моментів, які я пам’ятаю. Усе було чітко, зрозуміло, ніколи не було нічого поверхового. Інколи керівник сам не розуміє, куди веде свою команду: сьогодні йдемо в одну сторону, завтра в іншу. Це не про Буняка.
В одному із інтерв’ю Любомир Буняк заявив, що не зрадив його лише Лозинський, і ще можна пробачити вам, бо ви – жінка. Прокоментуйте.
Я дійсно слідкувала за відгуками Буняка про мене в пресі. І це мене дуже боляче вразило. Але я не подзвонила і не запитала в нього, чому він так думає, бо знаю чому. Розумієте серед нашої команди були порядні і непорядні люди. Не всі люди добре сприймали толерантне ставлення Буняка до мене. А він дійсно дуже толерантно до мене ставився: по-перше, я була єдиною жінкою – заступником, по-друге, ми зналися багато років, і ця людина мені довіряла. Адже я з ним пройшла від перших днів передвиборчої компанії.
Однак, за що образився на вас Буняк?
Є дві причини. Перша – він, напевно, вважав, що мені варто було піти відразу після його усунення. Хоча інші заступники теж залишилися. Крім того, він отримав неправдиву інформацію від одного із наших заступників (я знаю його прізвище, але, звичайно, не назву) про те, що я зустрічалася з депутатами Верховної ради від тих фракцій, що ініціювали його відставку. Йшлося про Кендзьора і про Гудиму. Я не зустрічалася ні з паном Ярославом, ні з паном Олесем, і вони це можуть підтвердити. Єдиний, з ким я зустрічалася, це з Тарасом Стецьківом, оскільки ми мали і маємо товариські стосунки.
До речі, цей, так би мовити, інформатор, неодноразово наговорював мені на інших колег. Нехай це буде на його совісті.
Ви маєте намір подзвонити Буняку?
Я не знаю, які в нього будуть відчуття від мого дзвінка. Але я не почуваю себе винною, я ніколи не зрадила цю людину, і не зрадила б. Я думаю, настане такий час, коли ми побачимось, і він мене знову по-дружньому обніме і втішиться, що ми разом.
Чому ви все-таки не пішли відразу?
Щоб йти, треба мати куди йти, треба бути готовим до цього. Це дуже відповідальний крок. Я не вважала за потрібне, і не хотіла йти.
Ви не шкодуєте?
Знаєте, інколи шкодую, але дуже рідко. Однак, якщо я розпочинаю будь-яку справу, навіть маленьку – то обов’язково доведу її до кінця. Через силу, але зроблю. Я навіть ніколи не залишу непрочитану книжку, брудного посуду звечора.
Після роботи у міськраді у Вас залишилося більше ворогів чи друзів?
Все ж таки більшість залишилося друзів, навіть дуже близьких друзів. Пройшов уже рік, а 18 травня, у день Ірини, надійшло понад 50 дзвінків з привітаннями від людей, з якими я працювала. Тобто я з багатьма спілкуюся і почуваюся з ними дуже зручно і затишно. Для прикладу, коли Лозинський випадково зайшов в стоматологічний кабінет, де я лікувала зуби, треба було бачити як ми обоє зраділи, і як він мене на радощах підкидав. Із Юрієм Сагачем телефоном я можу 30 хвилин спілкуватися. Він, до речі, наразі проходить стажування в адміністрації президента і має хороші пропозиції. Дуже дивно але тих, кого я не поважаю, бо є й такі – я жодного разу не зустріла, навіть випадково. Чому? Я навіть не можу зрозуміти!
Ваш колега по команді Буняка, Василь Лозинський, балотувався на мера. Ви особисто не хотіли піти цим шляхом?
Такої думки навіть не виникало. Тим більше після того, як я чотири роки працювала заступником.
Ви думаєте, що Лозинський вчинив неправильно, пішовши на вибори?
Я думаю, це був тактичний хід. Він знав чому він це робить, і , можливо, він це зробив правильно з тих міркувань, які його на це штовхнули. Василь Михайлович достатньо розумна людина, і просто так таких дурниць він би не робив.
Що ви вважаєте своїм найбільшим недоліком за час роботи заступником мера?
Самокритичною треба бути! Однак, насправді важко сказати. Можливо, моїм недоліком в роботі була категоричність у прийнятті рішень. До прикладу, стосовно питання кінотеатрів (воно, до речі, так і не вирішилося досі). Власне, я вважала, що кінотеатри повинні бути не стільки закладами культури, оскільки кіно – це є бізнес. А ті кінотеатри, які формально вважаються комунальної власністю – були брудні, смердючі, у них проводяться сумнівні дискотеки, після яких залишалося купу накиданих шприців, пустих пляшок. У кінотеатрі «Дзвін» взагалі якась секта проводила засідання. Отже, я категорично хотіла звільнити заклади від цих людей, тобто виставати на конкурсну основу. Подивитися скільки дійсно кінотеатрів потрібно. Однак, я діяла дуже радикально, різко, і мені не вдалося довести справу до кінця. Тепер я розумію, що треба було спочатку залучитися підтримкою депутатського корпусу та діяти дипломатично.
Чи правда, що вам пропонували посаду в Львівській облдержадміністрації? Яку саме посаду і чому ви відмовилися?
Ви знаєте, чесно кажучи, це обговорювалося. Однак, не було жодної конкретики.
Ходять чутки, що пан Садовий пообіцяв вам посаду, проте попросив, щоб ви спершу самі написали заяву на звільнення…
Ситуація виглядала в такий спосіб: Андрій Іванович зустрівся зі мою особисто і сказав, що він бачить в мені серйозний потенціал. Але сьогодні він просить мене написати заяву на звільнення. А буквально за день-два він зустрінеться зі мною (якщо я дослухаюся його пропозиції), і ми далі вирішуватимемо питання. Хочу наголосити, що в мене залишилася відпустка, кошти на оздоровлення, які я заробила. Але Садовий мені запевнив – „не турбуйся, все це буде на новій посаді”. Я, скажімо так, дослухалася його прохання, і це завершилося тим, що жодних обіцянок він не виконав. Спершу не брав трубки, потім сказав, що зателефонує сам. А потім я зрозуміла, що ніяких обіцянок він не виконає.
Хоча я думаю, що він має упереджену думку про мене, яка склалася під впливом його оточення, типу Березюка та інших. Я ж дотримуюся думки, що завжди треба грати чесно – з друзями, ворогами чи недругами. Я взагалі вважаю, що в нового мера повинна бути нова команда і безглуздо триматися за місце. Однак, він мене так запевняв…
Чи попереджали вас друзі, що таке може трапитися?
Я особисто не була знайома з Садовим до того, як він обійняв посаду міського голови. Звичайно, говорили багато різного, але я, на відміну від Андрія Івановича, ніколи не дослухаюся до того, що мені говорять інші. Я волію створити думку про людину особисто. На цьому етапі, в мене думка про нього вже склалася.
Як ви оцінюєте діяльність теперішньої влади?
Загалом, щоб робити оцінку роботи – треба цікавитися, аналізувати, чи є стратегія, чи є зрушення. Я цього не робила. Зрештою, щоб це робити, треба мати об’єктивну оцінку засобів масової інформації. А коли практично всі ЗМІ через ніч – зранку прокинулися і почали казати, що з новою владою все в місті добре і прекрасно, то немає можливості порівняти, проаналізувати. Щоб як мешканка я відчула якісь зміни – то я їх поки не відчула. А от як у одного із колишніх керівників міста, в мене є запитання. Незрозуміло, до прикладу, чому за стільки часу не відбулося жодного земельного аукціону; чому до червня місяця пустий бюджет розвитку, адже він має поповнюватися так, як каже законодавство, в який спосіб будуть вирішуватися маса соціальних питань. Але це вже є думка людини, яка пропрацювала цілу каденцію. А пересічний львів’янин і не дуже вникає, що таке бюджет розвитку, загальний бюджет тощо. За Буняка земля і майно відчужувалося шляхом аукціонів, і бюджет за один день міг наповнитися на 17 мільйонів гривень, а це маса шатрових дахів, котелень і т.д.
А як щодо роботи вашого наступника Василя Косіва?
Якщо говорити про мого наступника, то знову ж таки, аби оцінювати його як заступника мера, треба цікавитися його діяльністю, наскільки він вникає в проблеми міста. Я особисто розмовляла з ним в житті двічі, і він справив на мене враження інтелігентної, освіченої людини. Проте, я також маю інформацію від людей, з якими він працює (маю на увазі освітян, культурних діячів тощо)…
І ці люди не дуже хорошої думки про Косіва?
Так. Але це їх думка, а не моя.
Що ви плануєте робити далі?
Сьогодні я дружина, мати, бабуся. Погодьтеся – це прекрасне поєднання. Знаєте, коли я 7 липня народила сина, то 1 вересня вже пішла на роботу. І так 25 років поспіль, не була навіть у декретній відпустці. Більшість жінок у моєму віці хоча б кілька місяців відпочивали. То ж вважаю, що я цей відпочинок заслужила.
Я завжди лягала з думкою, що я ще не зробила і що я повинна зробити. Зараз я з зовсім іншими турботами лягаю спати. До прикладу, о котрій годині я повинна купати внучечку. Улітку я планувала, куди ми їдемо відпочивати, а взимку – чи взяли ми лижі.
Чоловік і син також наполягали на тому, щоб я зробила короткий відпочинок. Адже, хоча я зовні сильна жінка, і хворію не часто, то за останні чотири роки мене двічі відвозила швидка з гіпертонічною кризою. Але, знову ж таки, це не означає, що я сиділа в халаті на дивані і вишивала. За цей час я навчилась керувати автомобілем, вдосконалила свої знання з володіння комп’ютером. Раніше я рідко користувалася електронікою та Інтернетом. Це закінчувалося тим, що я кликала референта і диктувала.
Набуті знання, мабуть, час уже використати. То чи є у Вас плани стосовно майбутньої роботи?
Я це залишу в таємниці, раптом не збудеться.
Але конкретні пропозиції є?
Так. Багато людей дивуються, чому я не підготувала собі плацдарм для відходу, наприклад, місце директора школи. Я не хочу зарікатися, але я працювала всі ці роки в освіті і повертатися туди вже не хочу. 22 роки – це достатньо. Я не створена також для бізнесу, тому не планую своєї справи відкривати. Це має бути робота в серйозній компанії, достатньо відомій державній компанії. Тобто, це не є державна служба, але робота адміністративна. До вересня це питання вирішується. Однак, я також не хочу казати сьогодні, що не повернуся до державної служби. Якщо будуть цікаві пропозиції, то можливо. Залежить від кого.
А якщо це буде від теперішньої команди?
Я, думаю, що таких пропозицій не буде.
Але все ж таки?
Думаю, що ні, бо час уже вичерпаний. Але в нас є дуже багато органів управління – обласна рада, облдержадміністрація.
Чи вистачає вам слави, уваги журналістів, чи навпаки хочете від цього відпочити?
Я дуже за скучаю за журналістами, звичайно, не за всіма, але… Коли Люба Сорокіна робила презентацію свого диску, то запросила мене. Я так тішилася, з таким задоволенням пішла. Дивлюсь, Оля Крупник зайшла, Роман Онишкевич, Наталка Онисько. Це було просто супер, ми не могли розлучитися. Я дуже скучаю за тими молодими людьми, вони вносили стільки родзинок в мою роботу, що без них були би інші спогади.
А за славою сумуєте?
Ви, знаєте, кожна людина, напевно, за цим сумувала б. Тільки дурневі байдуже, пам’ятають його чи забули.
Як Ви думаєте, вас пам’ятають?
Я сподіваюсь. Це приємне відчуття, і я би хотіла, щоб пам’ятали якомога довше.
Галина РОСПОПА, «Львівський портал»