ОСТАННІ НОВИНИ

Петро Порошенко: «Соборність залишилася сильною, животворною ідеєю, переданою нащадкам»

|

Президент України Петро Порошенко з нагоди Дня Соборності і Свободи України:

Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка… і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”…

Майже сто років виповнилося нині цим дорогоцінним словам, шановні пані та панове!

Вітаю з Днем Соборності присутніх тут високоповажних гостей, весь український народ, всіх українців у діаспорі!

22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві було урочисто проголошено об’єднання у єдину соборну Україну двох державних утворень. Тих утворень, що постали на уламках різних імперій.  Як писав видатний українсько-канадський історик Орест Субтельний, який минулого року, на жаль, відійшов у вічність, «уперше західно- і східноукраїнські націоналісти, які протягом поколінь проголошували існування між ними братерських зв’язків, увійшли в контакт між собою в масових масштабах».

Соборне возз’єднання, – або як тоді його назвали, злука – проросло з національно-визвольної боротьби українського народу, історично тривалого руху українців до творення власної держави. З мрій, прагнень та зусиль багатьох поколінь борців за незалежність і соборність.

Живим підтвердженням таких прагнень стала велелюдна Софійська площа, на якій десятки тисяч киян та гостей столиці вітали проголошення злуки… І увесь Київ, урочисто прибраний національними прапорами, українськими орнаментами, портретами Кобзаря, плакатами і транспарантами.  І неймовірна кількість синьо-жовтих знамен, які принесли з собою учасники дійства – як місцеві мешканці, так і численні делегації з усіх країв… Освячення дійства службою Божою у Святій Софії, військовий парад, піднесений настрій та урочиста атмосфера, національний гімн у виконанні військового оркестру… Словом, проголошення злуки сприймалося усіма як велике національне свято.

Та, на жаль, це свято тривало недовго. Історичні документи, які ми тут сьогодні маємо можливість оглянути, втілилися в життя, на жаль, лише через 72 роки! Тоді ж, у дев’ятнадцятому соборна Україна не стала реальністю. Та й незалежність держави на довгий тоді час було втрачено.

Та й нині, дорогі браття й сестри українці, ми зобов’язані замислитися, а чому ж так трапилося. Чому в Гельсінкі, яке я післязавтра відвідаю з офіційним візитом, цього року відзначатимуть століття незалежності, а в Києві минулого року святкували лише 25-річчя? Чому ми і Україна втратили 75 літ і зим? Чому Фінляндія є однією з найуспішніших країн Євросоюзу, а Україна лише зараз розпочала шлях європейської модернізації?  Чому фіни, попри те, що у них існувала дуже сильна політична конкуренція, не перейшли тої червоної лінії до самознищення і змогли захистити себе, а українську державність згубили внутрішні чвари?

Відповідь на це питання можна дуже легко знайти у спогадах Павла Скоропадського. Видавці вдало відчули, наскільки ці мемуари доречні саме до поточного моменту, наскільки ж промовисті паралелі, і наскільки повчальними є уроки історії. Я не хочу втручатися в роботу науковців  і не збираюся ідеалізувати гетьмана, який з усіма його про і контра був дитям того буремного часу. Але читаю його спогади сам і наполегливо рекомендую усім політикам у якості роботи над помилками – вивчити і бажано законспектувати.

Якщо лише достатня кількість цієї книжки ще є у видавництві, хотів би  подарувати кожному народному депутату. І сказати словами Шевченка: «Учітеся, брати мої! Думайте, читайте». Слід кожному з нас окремо і всім  разом взятим зарубати собі на носі, яких колосальних зусиль коштує здобути та як буває легко втратити соборність і суверенітет.

«Вся історія України, – писав Олег Ольжич, син відомого українського поета Олександра Олеся, якого незабаром буде перепоховано в Києві, нарешті, – це боротьба двох сил: конструктивної, що скупчує українську потугу, і руїнної, що розпорошує її у взаємному самопожиранні та несе розбиття і розклад. А вслід за цим – завжди йшло панування чужинців над Україною».

У період загроз та небезпеки ще більше, ніж у мирний і спокійний час, слід поступитися власними амбіціями та інтересами на користь священної справи збереження національної єдності й власне збереження України. Думаю, про все це детальніше скажу у своїй доповіді з нагоди століття Центральної Ради. А теперішній стислий екскурс в історію хотів би завершити на оптимістичній ноті. І в цьому мені допоможе знову Ольжич: «У вічній боротьбі творчого будуючого духу зі стихією степу й руїни віримо твердо, що творчий дух переможе хаос і розклад, звідки б цей не походив і як не проявлявся. Бо інакше не було б смислу в нашому житті і змаганні».

Хоча державне об’єднання УНР і ЗУНР у дев’ятнадцятому році відбулося лише символічно, проте воно мало вирішальне значення для утвердження української соборної держави у теперішніх кордонах. Воно окреслило географічні, політичні та ідентифікаційні контури єдиної України.

Соборність залишилася сильною, животворною ідеєю, переданою нащадкам. Тому сьогодні ми так урочисто відзначаємо цей день.

Соборність, як я вже раніше казав, це – неподільне ціле з усіх українських земель, які колись належали до різних імперій, а тепер – об’єднані в незалежну європейську українську державу.

Соборність не лише спільна територія. Це й духовна єдність, спільні цінності, спільні ідеали, устремління. Це велика міцна родина всіх громадян України.

Ми, це правда, говоримо в побуті та в родинах українською, російською, кримськотатарською та іншими мовами, але нас консолідує єдина державна – українська. Ми ходимо до різних церков, але Бог у нас у всіх один. І земля наша одна на всіх. У нас у всіх – спільне минуле, і проблеми, до речі, у нас однакові. Ми гуртом радіємо, і гуртом сумуємо. У нас спільний ворог, і спільна мета, і спільна соборність.

Соборність – це унітарний устрій держави.  Але ми поважали, поважаємо і будемо поважати різноманітність України, специфіку місцевих громад. Децентралізація зараз для цього дає унікальні можливості. Ця різноманітність не є нашим недоліком. Вона, навпаки, робить нас багатшими, а спільне почуття соборності – сильнішим.  Ще Михайло Грушевський, говорячи про відмінності, «витворені на нашім національнім тілі чужими впливами та зовнішніми обставинами», закликав не «роздмухувати різниці, а розвивати почуття єдності, солідарності, близькості». Це у мене одна з улюблених його цитат.

Шановні пані та панове!

Останніми роками у дні державних свят ми не лише згадуємо видатних історичних діячів, але й вклоняємося пам’яті сучасних українських звитяжців – героїв Небесної Сотні та героїв війни за незалежність у боротьбі з російськими агресорами.

Наші герої воюють на Сході не за повернення окремих територій, а за всю соборну українську землю. Від  крайньої північної точки, села Грем’яч  на Чернігівщині до найпівденнішого Фороса, що в українському Криму. Від найзахіднішого села Соломонова, що на Закарпатті – до найсхіднішої Ранньої Зорі на Луганщині».

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *