Навіщо приїжджав до Львова Валерій Коновалюк, так і залишилось загадкою для львівського політичного бомонду. На диво невиразна прес-конференція, якою ощасливив лідер „Трудової України” львівських журналістів у понеділок, радше додала непевності. Туманні фрази на кшталт «Трудова Україна” має всі перспективи досягти в Галичині певних результатів» чи„Важливо, аби партію сприймали як національну, а не регіональну, і щоб вона здобула підтримку в Західній Україні” можна було проголошувати і в столиці. А захоплення красою Львова, у якому лідер партії „національного масштабу” побував вперше – не тема для прес-конференції політика такого рівня.
Валерій Коновалюк, як видалося, виглядав дещо невпевненим і розгубленим. Що й не дивно, якщо згадати останні події в керівництві партії, а точніше конфлікт з провідними членами Президії партії, яких Коновалюк звинуватив не лише у спробі змінити „генеральну лінію партії”, а й – не мало, не багато, – в організації низки замовних публікацій проти нього в українських виданнях.
Позиції Коновалюка в самій „Трудовій Україні” чимдалі стають все менш стійкими. Річ навіть не у конфлікті з іншими лідерами, а, швидше, в розчаруванні рядовими членами партії своїм керівником. Райдужні перспективи, які малював новий лідер у квітні, прийшовши на зміну Сергієві Тигипку, на ділі виявилися мильною бульбашкою. „ Після помпезної презентації нічого конкретного і цікавого з його боку помічено не було, – відмічає популярне інтернет-видання proUA . – Так, він вже багато разів обіцяв представити якусь унікальну економічну програму. На жаль – її не бачив ніхто ні з рядових партійців, ні з представників ЗМІ”.
Блефом виявилися і обіцянки „розкрутки” партії за допомогою Рината Ахметова, з чиїм іменем давно і серйозно пов’язують Валерія Коновалюка, і який, за чутками, і „прикупив” для свого висуванця місце лідера партії. Проте нові часи поставили перед Ахметовим нові проблеми, і йому, схоже, зараз не до „трудовиків”.
Суспільний рейтинг „Трудової України” далекий навіть від прохідних на сьогодні 3-х відсотків (за даними на початок вересня партію готові підтримати не більше 0,5 відсотків населення). Що вже говорити про перспективи „трудовиків”, коли виборчий бар’єр буде піднято до 5 чи 7 відсотків.
Не дивно, що на львівській прес-конференції Коновалюк прохопився, що йому «нецікаво, чи буде у нього мандат, чи ні». Навряд чи подібна позиція зустріне розуміння в партійних колах – логіка існування політичних партій парламентського штибу не визнає подібного безсилля. Коли партійний чільник відмовляється від боротьби за перемогу, на його місце приходять інші, більш амбітні.
Політичною імпотенцією віддає і від спроб політичних альянсів Коновалюка – навряд чи блокування з НДП, таким же політичним аутсайдером, як і нинішня „Трудова Україна”, принесе партії якісь дивіденди. Інших же партнерів Коновалюк наразі не бачить. Як і вони його.
Не дивно, що окремі оглядачі вважають конфлікт у „Трудовій Україні” інспірованим самим Коновалюком. Така собі спроба привернути увагу до партії. Примітно, що громовиці чільника „ТУ” у бік „розкольників” лунають в пресі куди частіше, ніж коментарі тих же Сівковича чи Кужель. Однак навряд чи роздмухування внутрішньопартійного скандалу додасть авторитету Коновалюку не лише серед політичної еліти, а й серед однопартійців. Та пан Валерій, здається дотримується, іншої думки.
2 вересня Коновалюк виступив з ініціативою виключення з партії Володимира Сівковича, Миколи Княжицького й Олександри Кужель. За його формулюванням, „за спробу дискредитувати керівництво партії”. 23 вересня, коли відбудеться черговий з”їзд „трудовиків”, для Коновалюка настане момент істини: чи підтримають однопартійці його політику, чи погодяться з аргументами опонентів, відмовивши у довірі йому самому.
Саме з наближенням партійного з’їзду й пов’язана, швидше за все, незвична мобільність лідера „ТУ”, в тім числі і його візит на Західну Україну. Коновалюку важливо заручитися підтримкою регіональних організацій. Яким чином це відбувається цей процес, на люди, звісно, не виноситься. Для простих смертних існують прес-конференції, на яких можна говорити все, що завгодно, не сказавши, по суті, нічого. Ну хіба що Валерій Коновалюк з видимим задоволенням повідомив про кримську конференцію партії, де республіканська організація підтримала саме його. Схоже, що подібних результатів Коновалюк чекає і від свого львівського візиту.
Під час прес-конференції Валерій Коновалюк порівняв себе з Мойсеєм, який 40 років водив свій народ пустелею. Трохи у іншому, звісно, контексті, але аналогії видаються знаковими. Мойсей, гадаємо, час від часу оглядався позад себе, аби переконатись, що народ, якого він веде з „тьми єгипетської” до світлого майбутнього на землі обітованій, не згубився в дорозі. Виглядає на те, що захопленому політичною борнею Коновалюку часу, аби оглядатися, немає. Тож не так і просто помітити, що пустеля позаду давно порожня. На те вона й пустеля.
Оксана БІЛЕЦЬКА
