Наразі незабудовану ділянку на розі вулиць
Гнатюка та Наливайка відгороджено парканом, по території ходить охоронець. Мине
кілька місяців, і тут завирують роботи. Однак залишилось одне архіважливе
питання…
Мешканці прилеглих вулиць написали у редакцію
“Ратуші” лист, у якому наголосили: на ділянці планують збудувати гарний готель
та ще й із підземним паркінгом, а кілька століть тому на цьому місці був
цвинтар прокажених! Якщо потривожити прах хворих на цю страшну недугу, то…
Аби підтвердити або спростувати цей історичний
факт, “Ратуша” звернулася до краєзнавця Петра Радковця. Так, цвинтар був,
власне, там — на розі вулиць, де сьогодні незабудована територія. Поруч був
монастир домініканів і шпиталь при ньому, так званий лепрозорій, у якому монахи
доглядали хворих на проказу, а мертвих ховали на цвинтарі. “Хотілося б ще
додати, що це місце — дуже погане для будівництва, адже центр і так щільно
забудований, — підтвердив гід-екскурсовод. — Окрім того, готель чи якась інша
відпочинкова споруда притягуватиме відвідувачів на автівках, а місця для
транспорту там уже й нині немає. Якщо ж будуватимуть підземний паркінг, то це
ще гірше, адже можуть натрапити на пустоти, старі підземелля, лабіринти, в які
не можна втручатися, аби не нашкодити наземним будівлям”.
“Ратуша” знайшла також людину, яка захистила
дисертацію про старі шпиталі Львова. Голова Львівського обласного осередку
УТОС, історик за фахом Оксана Потимко розповіла: “По ліву сторону від сучасного
Оперного театру, починаючи від сучасних вулиць Тиктора і Фурманської, аж до
сучасних Наливайка та Гнатюка у середньовіччі розташовувався комплекс
монастирських споруд: католицький костел Святого Станіслава, монастир, шпиталь,
трупарня, а позаду — цвинтар, як то було заведено у пізньому середньовіччі.
Власне, кладовище було приблизно на тому місці, де нині незабудована площа.
Перша згадка про шпиталь датована 1425 роком, розібрали його у 1789 році, за
часів Австрії. Лікарня складалася з двох корпусів: для прокажених і звичайних
хворих. Проказа у Львові загалом не мала такого масового характеру, як у
Європі. Проте випадки цієї страшної хвороби все ж траплялися. Відтак, для цих
особливих хворих, власне, і збудували лепрозорій. За різними історичними
джерелами, у корпусі одночасно перебували в середньому 40 прокажених. Із майже
чотирьох століть існування шпиталю Св. Станіслава лепрозорій там діяв приблизно
століття. Ступінь медичної опіки у ньому був мінімальним, він, швидше,
виконував функції дожиттєвого притулку для уражених проказою”. На запитання, на
якій глибині нині поховання тих померлих, історик відказала: враховуючи тодішню
глибину поховань (1,2 метра) та нашарування нової землі впродовж століть, на
глибині в середньому 2,5 — 3 м.
Історик категорично проти будь-якого будівництва в центрі Львова, зважаючи на
його архітектурну цінність.
Довідка
“Ратуші”:
“Проказа (лепра, хвороба Гансена) — хронічна
інфекційна хвороба), викликана мікобактеріями лепри. Приходить, здебільшого, із
ураженням шкіри, периферійної нервової системи, іноді — переднього відрізка
ока, верхніх дихальних шляхів вище гортані, а також кисті та стопи. Це
захворювання відоме з давніх часів. Воно було поширене у Давньому Єгипті, на
Близькому Сході, у Китаї, Японії, Індії ще до н.е. Загальна кількість хворих на
земній кулі — кілька мільйонів осіб (за даними 1974 р., приблизно 10 млн).
Вважають, що збудник проникає до організму людини через пошкоджену шкіру та
слизові оболонки верхніх дихальних шляхів. Інкубаційний період може тривати до
10 років та більше.
Погляд
у минуле
У часи епідемій прокази існував традиційний
ритуал приймання прокажених до лепрозоріїв. Родичі супроводжували хворого до
шпитальної брами, де він потрапляв під опіку духовних осіб. Його кропили
свяченою водою і вели до костелу, де прокажений займав призначене для небіжчика
місце. Під час святої меси виконували реквієм, далі на кладовищі імітували його
поховання. Після цього хворому вручали т.з. “шати Лазаря” (одяг, який повністю
приховував тіло), рукавички, особистий посуд, торбинку на кілочку для збирання
пожертв, а також дерев’яну тріскачку (калатало), аби всіх інформувати про своє
наближення. Описаного ритуалу дотримувалися у католицьких храмах, зокрема і
шпитальному костелі Св. Станіслава у Львові. Натомість у православних церквах
обряд був дещо іншим. Гниючого прокаженого вели до церкви, вкривали чорним
сукном або клали на катафалк; після панахиди на ноги прокаженому лопаткою
кидали купу землі на знак того, що він помер для церкви та суспільства; відтак хворого
відводили до лепрозорію.
“Ратуша” звернулася до
санітарно-епідеміологічної станції міста Львова із запитом: а скільки, власне,
живе проказа? Завідувач епідемвідділу міської СЕС Вікторія Нижник
поінформувала: “Безтермінове зберігання. Простіше — проказа не гине в землі,
вона активна через будь-яку кількість років чи століть. Проказа має спорову
форму, тож зберігається практично безконечно і вічно. Вона не вмирає під дією
жодного чинника: прошарку землі, підземних вод, інших бактерій, засмічення
середовища, часу. У землі хвороботворна паличка, так би мовити, спить, але
щойно до неї докопаєшся, вона активізується. Проказа — особливо небезпечна
хвороба, дуже інфекційна, закінчується летально”.
У Галицькій районній адміністрації повідомили:
наразі жодних документів щодо погодження будівництва на розі Гнатюка —
Наливайка вони не отримували.
Спроба збудувати щось на ласій ділянці у
центрі Львова не нова. У 2007 році її уже намагалися забудувати. Тоді депутат
ЛМР Віра Лясковська виступила категорично проти забудови. Тож сьогодні “Ратуша”
поцікавилася у Віри Дмитрівни, чи знає вона про сьогоднішню мету обгородження
території? “Раніше мене інформували в телефонному режимі по цій справі, —
відказала Віра Лясковська. — Мене запевнили — сквер, там де було кафе “Альоша”,
не забудують, його обгородили для облагородження території. А трохи вглиб цієї
ділянки, на місці колись зруйнованої будівлі, планують збудувати готель”.
Головний архітектор міста Юрій Криворучко
прокоментував ситуацію так: “Ділянка поділена на дві частини: одна віддана у
довгострокову оренду інвестору для будівництва готелю, інша частина віддана
тому ж інвестору для влаштування скверу. Інвестор — фірма “Інтергалбуд”. На
запитання, чи правда, що там заплановано збудувати підземний паркінг, головний
архітектор чіткої відповіді не дав: “Зараз документація на такому етапі:
рішенням виконкому затверджено містобудівне обґрунтування розміщення готелю і
скверу. Тобто є погодження на проектування. Самого ж проекту, який би
показував, що там буде, вони ще нам не подавали”.
Ірина ЮЗИК, «Ратуша»
До теми
Сьогодні в Україні є один лепрозорій. Лікарня
для хворих на проказу розташована на Одещині в ізольованому від світу селі
Кучурган. Зазвичай там мешкають постійно 30 хворих. Вони створюють сім’ї, мають
свою школу. Їх лікують.
Ірина ЮЗИК, «Ратуша»