Катастрофа під Ожидовом вкотре довела безпомічність та безвідповідальність української влади.
Президент України Віктор Ющенко впевнений, що масштаби катастрофи, яка сталася під с. Ожидів на Львівщині, значно серйозніші, аніж про це кажуть урядовці. “Практика радянської влади, коли принципом вирішення проблеми були заспокійливі чиновницькі звіти – замість професійних дій та замовчування – замість чесного інформування не може бути нормою життя в Україні”, – акцентував президент. Віктор Ющенко закликав уряд припинити ухиляння від відповідальності та сказати, нарешті, правду людям у постраждалих районах. Яку саме правду, Віктор Ющенко не уточнив.
За останньою інформацією, внаслідок техногенної катастрофи під Ожидовом постраждали 143 особи, серед яких 43 дитини. Ці цифри свідчать, швидше, про непоінформованість населення, аніж про високу небезпеку від фосфору. Адже якби людям вчасно і чітко пояснили, що слід, а що не слід робити, жертв було би набагато менше. Ще одним каменем спотикання нашої верхівки стала некомпетентність самих урядовців. Адже першим, хто посіяв паніку серед населення, став саме Олександр Кузьмук зі своїми заявами ледь не про армагедон. Порівняння ситуації під Ожидовом із Чорнобильською катастрофою, до чого не додумалися навіть перелякані жителі, з уст міністра прозвучало більш ніж переконливо. І усе це на тлі повідомлень про відсутність в Україні фахівців, які знають «цей» фосфор (за кордоном хімія, мабуть, інша) та потребою викликати хіміків із Казахстану. Тоді як для стабілізації ситуації потрібен був лиш спокій влади та компетентне пояснення наслідків, до яких може призвести катастрофа.
Окрім того, до сьогодні ніхто не може пояснити, з яких причин сталася аварія і хто за це відповідатиме. Вину перекладають з одних плечей на інші. Нагадаємо, власником 15 цистерн із жовтим фосфором, що зійшли з рейок 16 липня, є компанія “Казфосфат”, яку казахстанська преса пов`язує з громадянами Ізраїлю Левом Леваєвим і Аркадієм Гайдамакою. Проте вантаж був застрахований російською компанією-експедитором, назву якої до сьогодні відмовляються повідомити. Усі угоди зі страхування й перевезення транзитних небезпечних вантажів по території країни мала би укладати компанія-перевізник, тобто в цьому випадку “Укрзалізниця”. Проте жодна із сторін ніколи не візьме на себе відповідальності. А розслідування справи, очевидно, так і закриють.
І досі залишаються відкритими безліч питань. І перше, що сьогодні найбільше хвилює жителів Ожидова та прилеглих територій, це чому цистерни із фосфором, який самозагоряється уже при температурі 40 градусів, перекачують і вантажать вдень, у спеку, а не ввечері чи вранці? Чому, зрештою, всупереч твердженням хіміків про доцільність перевезення червоного фосфору, температура загоряння якого 240 градусів і який потім легко перевести у жовтий, через чотири держави везли саме жовтий легкозаймистий фосфор? Де спеціалісти, які мали б вчасно роз’яснити населенню, за що варто хвилюватися, і тим самим розвіяти паніку та спростувати безглузді чутки? І чому, зрештою, Президент України згадав про потреби людей лише на четвертий день після катастрофи?
Очевидно, голова урядової комісії з розслідування причин аварії, віце-прем`єр Олександр Кузьмук у своїй безвідповідальній заяві про Ожидівську трагедію як наступницю Чорнобильської, в дечому таки мав рацію: повага та довіра до власного народу у влади так і не змінилася. Суперечливі цифри про кількість жертв. Гучні заяви то про високий рівень небезпеки, то уже про відсутність будь-яких причин для хвилювання. Ігнорування звичайних буденних потреб жителів Ожидова та прилеглих територій. Саме такий спадок передала нам Чорнобильська катастрофа. Залишається лише „подякувати” міністру транспорту і зв’язку Миколі Рудьковському, який заявив про тимчасову заборону перевезення жовтого фосфору територією України до завершення розслідування цієї аварії, а також міністру надзвичайних ситуацій України Нестору Шуфричу, який пообіцяв «заохочувальні» нагороди тим, «хто подолав вогонь». І звісно ж, не можна не сказати «спасибі» Президентові України Вікторові Ющенку за те, що згадав, нарешті, про потреби людей, хай навіть на четвертий день після катастрофи. А також низько вклонитися тим, хто спромігся хоча б повідомити людей на постраждалих територіях (хай навіть через три години після катастрофи) про необхідність перебувати у закритих приміщеннях. На більше ми і надіятися б не посміли.
Наталя ЧИЖ, „Новий Погляд”