“Трохи пітьми” від Любка Дереша

Розмовляла Наталя ДУДКО, «Ратуша»

|

Любко Дереш презентував у Львові свою нову книжку “Трохи пітьми. На краю світу”. Однак відбулося це досить “таємничо” і, за словами письменника, це було “не зовсім те”.

Тому він не проти зробити, якщо буде нагода, ще одну презентацію — в більш артистичний спосіб, цікавішою і театралізованою.

Любко називає цей текст психологічним проектом: разом із своїм знайомим психологом вони провели психодраму, яку записали на аудіокасету. Вигадані персонажі психодрами уособлюють окремих індивідів, які є в людині: “Треба змусити ці особистості спілкуватися між собою (у романі це відбувається як спілкування персонажів), а потім, якщо вдасться — примирити їх, домогтися єдності. Якщо читачеві вдається ототожнити себе з цими особистостями, він також переживає єдність, зцілення, яке я пережив, коли писав цей твір… Ця книга про пітьму всередині. Випускаючи її назовні, я звільняю місце для світла…”.

Фабула така: “Влітку на далекій полонині в Карпатах відбувається з’їзд неформалів: панків, хіпі та інших. Однак цього разу хтось планує влаштувати свій шокуючий фестиваль у фестивалі — шаманський сеанс масового суїциду. Шестеро учасників фестивалю самогубців: мазохістка, екстрасенс-невдаха, двійко дівчат із фобією переслідування із потойбічного світу, розчарований молодий програміст, а також наш герой, панк та алхімік з глибокою душевною травмою, яка не дає йому спокою…”.

— Як би ти запрезентував роман „Трохи пітьми”?

— Це спроба побудувати таку технологію, яка би виштовхувала людей у більш пробуджений стан. Технологія в значенні текст, прочитавши який, ти отримуєш шанс усвідомлювати себе сильніше, переживати стан пробудженості свого існування.

— Чи багато серед твоїх читачів є охочих усвідомлювати себе, світ?

— Аж ніяк не кожна людина має такі запити — усвідомити себе, усві­домити світ. Не кожен ставить собі таку ціль. Відповідно, віддача, яку я отримую від твору, від людей, також різна. Не всі сприймають це так, як я заклав.

— Як би ти хотів, щоб сприймали твої твори — через серце чи через розум?

— Щодо “Трохи пітьми”, то однозначно — через серце, бо серце — це осередок емоцій, а в романі “Трохи пітьми” є багато емоцій. І, властиво, вся динаміка твору побудована на переході від одного стану до іншого, на протиставленні емоційних станів.

— Якими були відгуки на роман “Намір!”?

— Я зауважив дві тенденції: частина читачів не сприймала твір і називала це якоюсь деградацією, відходом Дереша від самого себе, називала твір похмурим, безнадійним, а частина людей, навпаки, дуже тепло й радісно сприйняли його і казали, що саме такого твору вони й чекали. Оцінки були доволі полярні.

— Чому ти змінив видавництво?

— Це пов’язано з комерційними моментами. “Клуб сімейного доз­вілля” — фактично найбільше видавництво в Україні з найпотужнішою мережею дистрибуції. Крім того, “Трохи пітьми” гарно відповідає можливостям “Клубу сімейного дозвілля”. “Намір!” я вважаю високоестетичним, починаючи від обкладинки і до самого тексту, він підходить видавництву “Дуліби”.

— Чи не здається тобі, що аудиторія “Клубу сімейного дозвілля” справді велика, але не зовсім перехрещується з тією, яка читала Дереша до цього? Чи ти хочеш у такий спосіб розширити коло читачів?

— Я переконаний, що видавництво з такою широкою мережею розповсюдження здатне залучити всіх людей. Вони мають вихід на набагато більшу мережу книгарень, які є в Україні, набагато більшу дрібногуртову мережу — ятки, столики, з ними клуб також працює. Думаю, люди, які шукали Дереша, значно легше знайдуть його тепер.

— Ти редагуєш свої твори чи вони потрапляють до читача такими, якими їх написано?

— Кожен твір по-різному. Найдовший досвід редактури в мене з “Архе”, я разів 5 — 7 редагував його дуже глибоко. Те саме можу сказати про “Намір!”. Роман “Трохи пітьми” писався мені дуже легко, дуже швидко. Це тривало близько трьох місяців. Він зберігає в собі певну сирість матеріалу. І саме цією “сирістю” я хотів передати стан, коли ти пишеш на одному подиху, коли воно все стається за лічені години.

— Чи є в тебе спостереження, які твори краще сприймають читачі — які ти тривало редагував чи які писав на одному подиху?

— Тут теж є закономірність. Скажімо, “Культ”, “Поклоніння ящірці” і “Трохи пітьми” (вже є окремі відгуки) — читаються дуже швидко, дуже легко. Щодо “Наміру!” й “Архе”, то ці твори читаються переважно повільно. Якщо “швидкі” твори вимагають швидкого читання, то “повільні” твори — вдумливого читання, повільного занурення в текст.

— Попри це, ти рекомендував читати “Намір!” за один день…

— Так, тут я якось собі трохи суперечу… (Сміється) Просто одне діло мені рекомендувати, тому що для мене зрозуміло, про що роман “Намір!”, і я його перечитую дуже швидко. А от з тих відгуків, які отримав від читачів, то побачив, що вони читали його повільно, смакуючи.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...