Проїжджаючи повз цей секондхендівський маркет, пасажири маршруток завше дивуються: як так, черги “півкілометрові”? Й справді, щоп`ятниці біля торгових точок “секонд-хендів” стовбичить осіб так приблизно сто-двісті.
І це у наш час, коли від розмаїття товару на прилавках аж рябить, тільки б гроші були. А ось і відповідь: тут фінансів багато не потрібно. То що, гайда оновлювати гардероб?!
“Не витримала лихої долі”
Отже, о десятій магазин відчиняють. У п`ятницю — завезення товару. А тому цього дня ціни найвищі: за 1 кг вбрання — 39 гривень, у суботу вартість нижча — 30 грн., неділю — 23, понеділок — 18, вівторок — 13, середу — 7 і четвер — 4 гривні. Вибирати у часі можете скільки вам заманеться, і, наприклад, дві футболочки заважать грамів триста, тобто всього лиш 10 гривень.
Я прийшла кілька хвилин на одинадцяту. Але черга вже вишикувалася (один, два, три, зараз порахую… 58 осіб). За якийсь час дізнаюсь, що народ приходить під ці двері з 5-6 години ранку, щоб першим зайти всередину і забрати ексклюзив. Що ж, доведеться почекати.
— Подумаєш, принесу додому, виперу, попрасую, і вся сім`я одягнена за сотню, — говорить жіночка, яка стоїть на метри два попереду у черзі. — Я частий клієнт.
— А в мене “глаз-алмаз”. Навіть якщо прийду наступного тижня після оновлення асортименту, все одно познаходжу супергарні светрики. А джинсів скільки! — молодиця років сорока підмальовує губи. Дотепер вона лузала насіння, тож помада трохи стерлася.
Узагалі, як стає зрозуміло через годину чекання-байдикування-нічогонероблення і “лічення гав”, коли вирушаєш у секонд-хенд у п`ятницю, краще йти удвох, щоб було з ким потеревенити. Також не зайвим буде взяти зі собою насіння соняшнику, печиво, цукерки — вже буде чим себе зайняти. Дехто, бачу, порозгортав газети, книжки, квитанції про оплату комунальних послуг… Молодь досліджує меню своїх мобільників. Тут варто буде зазначити, що через дві години стояння у черзі я “посунулася” тільки на якісь метр-два. І… не витримала “лихої долі”, пішла геть. Так довго у чергах нехай стоять ті, хто не має роботи.
Руки болять від того, що…
У понеділок черги не було зовсім. Заходжу. Покупці з прискіпливістю нишпорок вишукують щось і вишукують. Одразу тебе серпантином огортає специфічний запах. Однак бувалі кажуть, що це хороший показник: він свідчить, що з вбранням провели необхідну дезінфекцію. Вдома, після першого контакту з пральним порошком “аромат” одразу пропаде. А ще обізнані люди стверджують, що в секонд-хендах найкраще купувати дитячі речі. Це тому, що вони практично не зношуються, бо ж діти швидко виростають зі своїх курточок, плащиків.
— Як ти думаєш, звідки цей одяг? — запитує одна літня пані іншу.
— Говорять, що з Польщі, Німеччини, Англії, — та їй відповідає. — Взагалі тут деякі кофтини є цілком нові, навіть з бірочками.
Ну-ну, подивимося, де тут бірочки… Праворуч у крамниці на вішаках висить одяг з конкретною (але невисокою) ціною. Тут і справді є етикетки. Ліворуч же — велика зала з акуратно розвішаним одягом на вагу. Загалом (спробуємо зробити своєрідний поділ) секондхендівський одяг буває двох категорій стосовно того, звідки він прибув. У деяких європейських країнах є закон: віддаєш непотрібне тобі майно на доброчинність, і уряд зменшує тобі податки. Головне — щоб усе було чисте. Друге джерело походження речей секонд-хенд — спеціальні контейнери біля торгових центрів. Сюди магазини “відряджають” товар з вітрин, який залишився після розпродажу. Відтак одежа надходить на сортувальні фабрики, і всі речі проходять декілька стадій обробки, а після розфасовування вирушають у різні країни Європи.
Так-от, коли дивитись на той одяг, що, як ми зазначили вище, “на вагу”, то він, вочевидь, нижчої якості. Але переглядати його на вішаках можна безконечно, поки руки, підняті догори, не почнуть боліти. А це неминуче — ті, хто на карнизи вішав фіранки, знає, про що йдеться.
Вибрану річ разом з вішаком народ, як правило, чіпляє собі за кишеню штанів і так ходить по торговій залі. Трішки, якщо чесно, кумедно виглядає. Потім всі йдуть до електронних ваг. Я, пробувши у крамниці зо три години, нічого не вибрала, а тому біля виходу, щоб охоронець мене, бува, у чомусь не запідозрив, звернула його увагу на те, що, мовляв, виходжу з порожніми руками. На що юнак відреагував жартом:
— Зараз зайдемо у приміряльню, і вас перевірю…
О, ти ба, у них ще й приміряльня є. Мабуть, варто колись буде ще сюди заглянути. Хоча б заради цікавості.
Наталка КИСІЛЬ, “Україна і час”