Трапилася ця історія майже два десятиліття тому. Теща Івана, який жив у неї в приймах в селі неподалік Львова, попросила його зробити послугу – привезти з міста пацє.
Хоч як не хотілося зробити тещі приємно, Іван все ж був змушений виконати непросте завдання.
У той час свинками торгували на Краківському ринку. З самісінького ранку Іван підняв із ліжка своє стомлене, похмільне тіло і попрямував до міста. Спершу автобусом, потім тролейбусом і ще кавалок дороги пішки. Дістався до базару без пригод. Довго не роздивлявся і не торгувався. Відразу вибрав льоху, яка, на його думку, найбільше була подібна на тещу, посадив її у мішок з-під цукру і – вйо додому.
Городському Іванові було трохи ніяково долати шмат дороги до тролейбуса. Свиня нагадила в мішок, унаслідок чого від Івана линув специфічний запах. Ще до того порося чисто вдалося в тещу і без перестанку верещало. Зціпивши зуби, Іван стояв на зупинці і, втішений швидким прибуттям тролейбуса, відразу шмигнув усередину.
Львівська тролейбусна інтелігенція, студентство і російськомовні бабуськи в унісон почали кривити носами, змушуючи Івана бурячковіти від сорому через аромат своєї вимушеної ноші. З часом наш герой почервонів ще більше і почав трохи сіпати правим оком і лівим вухом. А все тому, що свиня, бач, вирішила продемонструвати загалу свої вокальні дані і почала несамовито хрюкати і верещати. Скорчивши на пискові дурнувату усмішку, Іван шкірився тролейбусній інтеліґенції, але пасажири лише несхвально похитували головами і осудливо пихтіли, що, мабуть, символізувало їхнє крайнє незадоволення тимчасовим сусідством з Іваном і його мішком. Аби якось згладити конфлікт, Іван почав штурхати мішок ногою, проте це тільки стимулювало пацє активніше „виспівувати”. Пристрасті доходили апогею. Іван почав спершу, ніби випадково, наступати пацяті на ратички і хвоста, а потім відверто почав осипати його стусанами. Як не дивно, але з часом свинка таки втихла. „Заснула,” – подумав Іван і, відчуваючи райське блаженство, відкинувся на бамбетлі.
Додому повернувся злий і недобрий. Жбурнув під ноги тещі мішка, кількаразово виматюкався, принагідно розповівши історію, як він намучився з тою скотиною, і поліз до холодильника, де, точно, мусіла зі вчора залишитися чверточка.
Теща гідно відповіла на словесні звороти зятька, додавши кілька ексклюзивчиків від себе і почвалала з поросятком до стодоли…
За мить тещин вереск підняв на ноги півсела. На нелюдський крик прибіг навіть Іванцьо, – не так помагати, як подивитися і потішитися. Виявилося, що свинка в тролейбусі зовсім навіть і не заснула, а здохла від численних Іванових побоїв.
– Видите, тільки до ваших рук попало, зразу здохло. Все живе в тих руках гине, – звертаючись до тещі, прокоментував ситуацію Іван.
Михайло ГУЗАРЕВИЧ, „Новий Погляд”