У Кам`яній Горі на Жовківщині споконвіків вважається модним мати у сім`ях велике потомство.
…З-за паркану з цікавістю визирає червонощоке дівчатко, замурзаними рученятами притискаючи до себе ляльку. Два хлопчаки наввипередки гасають на велосипедах. Вітер сьогодні сильний, але теплий. Жінки порозвішували білизну на мотузках. Ось-ось Великдень. Треба у домі та на подвір`ї лад навести…
У цьому селі у кожній родині багато дітей. У 20 сім`ях по п`ятеро і більше малюків, у 30-ти — по троє-четверо. Одна сім`я має 10 осіб потомства, а ще одна — аж 12. Загалом чи не кожне обійстя з ранку до вечора велелюдне і гамірне. Це якось дуже гарно й по-українськи. Що особливого у цьому селі? Чому саме тут така висока народжуваність, а вже в інших селах, навіть сусідніх, набагато нижча? Може, повітря чистіше? Можливо, їжа, яку готують місцеві господині, якась особлива? Ми вирішили відвідати кам`яногірські багатодітні родини і поспілкуватися з охочими народжувати жінками та їхніми коханими чоловіками.
Нас зустрічає сільська головиха Надія Миколаївна Зінчук, яка вже третю каденцію керує громадою Кам`яної Гори. Вона показує список багатодітних родин, який періодично, згідно з відповідними термінами, готує й скеровує до районного відділу соціального забезпечення. Потроху й розповідає про сім`ї.
Бог дає людям подарунки
“Що тут казати, — усміхається Надія Миколаївна, — у нас сільська рада усім подає приклад. За роки, що я тут працюю, в мене секретарка Марія тричі була у декреті, і бухгалтер Наталя — теж стільки ж. Через те, що дітей у нас прибуває й прибуває, вже й школу хоча не без допомоги, але все ж спромоглися побудувати. Раніше ж тут функціонувала тільки початкова. Цьогоріч, приміром, на 1 вересня першачків у нас буде 19 осіб, а в сусідніх селах у перший клас піде всього лиш по двоє-троє дітей”. Пані Надія зазначає, що колись їхнє село вважали неперспективним, а тому уваги з боку району-області не було. Нині ж, за її словами, очевидно, “так Бог дає людям подарунки, щоб село саме собою відновилося”.
Пані Зінчук показує збірник “Успішні історії сільських громад України”, до якого увійшов і досвід Кам`яної Гори у побудові навчального закладу, проведення сюди дороги й громадського транспорту. Гордиться — і її особистої заслуги тут немало. Поки ми розмовляємо, до ради заходить високий кремезний чоловік — колишній голова колгоспу, нині приватний підприємець, директор агрофірми “Кам`яна Гора” з орендованими 220 гектарами поля (на базі колективного господарства) Петро Каліка. Він теж багатодітний батько. Троє дітей пана Петра вже дорослі, вчаться у львівських вищих навчальних закладах. Допомагають татові і мамі (дружина — кухар у шкільній їдальні) у господарстві. А господарство у них чималеньке: 2 корови, 6 свиней, 4 молодняки великої рогатої худоби, 50 курей, 10 гусей, 10 качок. На запитання, чому у селі багато дітей, пан Петро відповідає, що, мовляв, любов людям допомагає — “такої палкої, як у нас, нема ніде”.
Хто швидше канапку приготує?
Тим часом сільська головиха Надія Миколаївна телефонує до завідувачки клубу, теж Надії Миколаївни — Шумило. У жінки четверо дітей. Не минає й кількох хвилин, як вона уже сидить разом з нами. “Я стараюся у клубі різноманітні цікаві заходи організовувати, — розповідає про свою роботу. — І не лише для молоді, а й для дорослих. Ось, скажімо, проводили ми акцію “Надвечір`я”: посиділи, поспівали, поділились думками. Ще був у нас “Вечір вдів”, я сама писала сценарій, виступав наш місцевий жіночий ансамбль, кожна жінка, яка залишилася без чоловіка, розповідала про свою долю, згадувала щасливі моменти життя. А ще був цікавий вечір для тих, хто у подружньому житті прожив більше як 40-50 років. Парам ми дарували музичні вітання, влаштовували веселі й жартівливі змагання для чоловіків, хто з них швидше своїй половинці канапку приготує… Призи були суто символічні, але приємні: хустини, парфуми. Тоді нам допоміг районний відділ молоді”.
Пані Шумило стверджує, що такі “душевні” вечори допомагають людям краще, повніше відчувати життя, зміцнюють їхню любов одне до одного. Для молоді ж завідувач клубу організовує цілі спектаклі — про обряд вінчання, хрещення дитини. Вона каже, що у їхньому селі споконвіків було прийнято народжувати багато доньок і синів, бо у людей “є бажання мати дітей”. А напівжартома додає, що навколо Кам`яної Гори, з усіх боків ліси, тому повітря чисте, для здоров`я корисне.
Гніздечко з десяти пташенят
Ще одна, дуже шанована родина у цьому селі — Миколи та Ольги Пилипців. У них діточок, як на небі зірочок — десятеро. Андрій, Христина, Катруся, Марічка, Василь, Дмитро, Микола, Оксана, Михайло, Іван. Чи не всі імена, які тільки є. Ми йдемо до сім`ї в гості. Вони, каже головиха, тепер хату розбудовують (розширюють), та й до Великодня готуються, певно, прибирають, щось пуцують, вичищають.
Й справді, на обійсті Пилипців робота кипіла. Хлопці вовтузились біля трактора (Петро узяв цю машину як майновий пай). Жінка заходилася коло прання. Але гостям “з області” дуже зраділи. Узагалі про Миколу Пилипця нам уже встигли розповісти, що він дуже привітний, товариський і людяний, нікому не відмовить у допомозі (тим же трактором), крім того, він — депутат сільської ради. Його дружина Ольга старша від чоловіка на два роки. Одружились, коли їй було 25, а йому 23 роки. Відтоді в сім`ї практично рік за роком народжувались діточки. Найстаршому Андрієві уже 19. Двоє ще не ходять до школи, шестеро навчаються, двоє уже закінчили шкільну науку.
На кого схожі діти, чия у них вдача? “Кожне дитя має індивідуальний, свій характер, — говорить про своє “гніздечко” Микола. — Зовнішність теж у всіх різна”. Питаємо його, чи хотів стільки дітей? “Все любов, — каже чоловік і додає до цього сороміцьку приповідку, яка у їхніх краях популярна на уродини. — Вип`ємо за ту дату, коли мама дали тату. Якби тато не хотіли, то ми б тут з вами не сиділи”.
Наталка КИСІЛЬ, “Україна і час”