«Управління мусить охороняти пам’ятки архітектури, які руйнують на наших очах. Воно не виконує свого прямого завдання. Проблема не в пані Левику. Вона є значно глибшою – в неефективності державної пам’ятко-охоронної структури. У нас є державна служба при Міністерстві культури та туризму України, однак ця служба не виконує своїх функцій. Це свідчить про те, що державні функції в нас не працюють.
На наших очах нищать пам’ятки архітектури, а це значить, що через кілька десятків років у центральній частині Львова постануть такі будинки, як на площі Міцкевича, де стоїть потворна будівля, що заважає сфотографувати пам’ятник Міцкевича. Це несумісно з архітектонічного погляду.
Львів перестане приваблювати туристів. Ми маємо те, чого немає в жодному іншому місті: суцільну австрійську забудову, від кінця XVIII до 1-ї половини XX століття. У нашому місті можна побачити симбіоз архітектурних стилів, нашарування та всі школи архітектури Західної Європи. Однак нині ми «успішно» втрачаємо ці зразки архітектури.
У Львові немає двох абсолютно тотожних будинків, немає однакових балконів, вікна кожного поверху різняться. Це обличчя Львова, що надає йому неповторних рис.
Якщо розбиратимемо будинки, які перебувають в аварійному стані, то через деякий час від Львова не залишиться нічого, бо будинки старіють, і їх треба реставрувати».
