Військовий 1-го окремого механізованого батальйону «Вовки Да Вінчі» імені Дмитра Коцюбайла, із другої роти «Гонору», випускник УКУ, засновник Іконописної майстерні святого Антонія Григорій Пристай про те, що війна – найгірша річ у світі, але ми не маємо шляху на зад, бо мусимо зупинити терористичну РФ:
«Це «довбана війна» – найгірша річ у світі, яка тільки може бути, і ми мусимо її перейти. Не хочу над цим філософствувати і думати, шукаючи якогось логічного обґрунтування, бо його нема. До того 40 років мене вчили, як робити корисні речі для людей, а тепер – як їх вбивати. Але у нас шляху назад нема, всі розуміють, що москалі не зупиняться…
Війна навчила мене жити без очікувань. Коли ти маєш якісь очікування і вони не йдуть за планом, то починаєш опускати руки, тобі стає важко. А так, розумієш, якщо сьогодні щось не склалося, то й нехай. Завтра буде новий день. І все, що тобі залишається – бути ефективним сьогодні настільки, наскільки можеш.
Я все-таки надіюсь, що ті придурки [росіяни – ред.] розваляться. Що наступний «Прігожин» [Євген Прігожин, засновник приватної військової компанії «Вагнер» – ред.], який буде йти на москву, доведе ту справу до кінця. Я не уявляю, що може статися, мабуть, якесь чудо і я вірю в те чудо.
Інколи нам хочеться такого доторку зверху, бо коли розумієш, як ті штурми відбуваються, яку ціну ми щодня платимо, ризикуючи… Важко пояснювати свої відчуття тим, хто не бував у наших чоботах хоч пів години. Кожен військовий, який йде на штурм – йде на смерть. Звісно, може пощастити, але попри те, він свідомо вибирає цей шлях…
Багато хто думає, що нашим найважчим моментом є поранення чи виїзди на бойові, де ніколи не знаєш, чим усе закінчиться. Але насправді нам найважче психологічно – усвідомлювати, що ти покидаєш тут родину, друзів, всіх. Ти роками живеш у своїй хаті, маєш побут і все це треба лишати. Я ніколи раніше нічого з армією не мав, а тут вона посипалась просто на голову. І миритися з тим відчуттям покинутості того всього не просто. Це теж наша жертва…
Я, коли повернуся з війни, то спробую зробити якийсь власний проєкт для ветеранів. Ми часто спілкуємося з побратимами на тему, що будемо робити після перемоги. Є такі, які зараз пішли воювати, а є хлопці, які воюють від початку, і я розумію, що коли люди виходять після такої системи, то дуже тяжко себе віднайти. Може, хтось і залишиться у війську, але точно не всі, тому це питання потребує рішення. Думаю, що було б корисно зробити не лише психологічні тренінги, а й короткі курси, до прикладу, як у Бізнес-школі УКУ, щоб людина могла визначитись, у якому напрямку їй рухатись далі».
Більше читайте у інтерв’ю УКУ: «Війна – найгірша річ у світі, але у нас немає шляху назад».
Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook.
Андрій Котенський