Зустрічі патріархів красного письменства Юрія Іздрика й Тараса Прохаська, присвячені поезії та прозі Галичини», зібрали вщерть заповнену залу поетичної кав’ярні «Меридіан Черновіц», яка функціонувала на Форумі видавців. Про це Львівському порталу повідомили у прес-службі ГО «Європейська галицька асамблея».
Першим постав перед публікою Юрій Іздрик. Він вирішив почитати свої давніші поетичні твори, присвячені переважно темі кохання, щоби трішки абстрагуватися від сьогодення. При цьому, автор постійно просив, щоби йому поставили запитання, бо читати вірші після меридіанівського туру і ночі поезії на Форумі, йому було доволі непросто.
Та питання, що нарешті прозвучало із залу, не надто втішило письменника, бо було присвячено сьогоденню – чи бере він участь у виборах і чи може пояснити, чому українці регулярно мають симпатії до політичних популістів на кшталт радикального Олега Ляшка.
Ю.Іздрик зазначив, що принципово не голосує і ніколи не голосував. До цього він додав, що постійно перебуває в стані, який окреслив нецензурним словом, що означає глибоке здивування і нерозуміння від того, кого з політиків вибирає український народ.
Після цього Ю. Іздрик попросив більше не питати про політику, читав вірші про кохання і запевнив, що стан закоханості для нього є одним із найкращих.
«Мені офігенно подобається бути закоханим. Організм працює правильно та злагоджено, а запитань про сенс життя не виникає взагалі», – наголосив він.
Коли ж поета запитали, чи вірить він у кохання, він видав довгу тираду і на закінчення відповів ствердно.
Натомість письменник і член Наглядової ради ГО «Європейська галицька асамблея» Тарас Прохасько зупинився саме на мовному аспекті галицької літератури. Письменник пояснив, що починав писати саме тією українською мовою, яку він чув щодня і яку знав найліпше, тобто українською мовою галичан. Відтак колись йому закидали, що у мові творів багато слів, незрозумілих поза Галичиною.
«Я писав так, керуючись словами одного з улюблених авторів, чеського письменника Богуміла Грабала, який колись зауважив, що писати треба тільки про те, до чого маєш ключ. І єдине, до чого у мене був ключ, то це був ключ до мови та цього простору. Я вважаю себе українським письменником, але писав тою мовою, якою послуговувався, до якої мав ключ», – розповів він.
На думку письменника, присутність у творах діалектів та говірок необхідна для точного відтворення життя. А це тільки розширює можливості мови та авторів, про що свідчить досвід літератур інших країн.
«Я хочу писати про свій край і своє середовище тою мовою, яка йому властива. Своє письмо не протиставляю літературній українській мові, адже це розмаїття треба плекати і воно тільки розширює наші можливості», – наголосив письменник.
Фото: ГО «Європейська галицька асамблея»
