Інтрига, котру тримав у своїх руках президент УЄФА Мішель Платіні впродовж року та через яку українські міста мало не побили горщики, учора, схоже, вирішилася. Чи, принаймні, дещо ослабла.. Тепер бо уже відпала потреба очільникам міст-претендентів на прийняття матчів футбольного чемпіонату Євро-2012 доводити з телеекранів, що їхня вотчина найкраща і саме вона заслуговує увійти у славетну четвірку.
Можна припустити навіть, що на одному з наступних ефірів на шоу Шустера мер Львова Андрій Садовий та його колега з Харкова Михайло Добкін потиснуть один одному руки. Адже, залишивши за бортом Одесу та Дніпропетровськ, змагатися за кращість Харкову та Львову вже немає потреби. Словом, усіх львів`ян можна привітати – омріяне Євро-2012 таки відбуватиметься у Львові.
Завдяки чи всупереч діям влади – можна сперечатися. Хай вирішує це кожен окремо. На наше ж переконання, за цей шанс передусім треба вклонитися самому Львову. А також мудрим нашим предкам, котрі спочатку вибрали вдале місце для його заснування, а з роками зробили все, завдяки чому місто зараз є цікавим для євротуриста. Тепер залишається відкритим питання: чи вдасться нинішнім очільникам використати усі його переваги й все ж подарувати львів`янам шанс на футбольне свято.
Адже водночас із привітаннями варто згадати і про ложку дьогтю, яку все ж притримав месьє Платіні. Відкинувши остаточно шанси Дніпропетровська й Одеси, він все-таки зберіг напругу для трійки решти, окрім Києва, міст. Львів, Харків та Донецьк впродовж півроку будуть змушені зі шкіри геть лізти, аби довести, що вони таки гідні провести чемпіонат на належному рівні. Наступний час ікс призначено на 30 листопада. А отже, зокрема, Львову до цього часу необхідно продемонструвати не лише картинки про будівництво стадіону та реконструкцію аеропорту, але й більш-менш реальні кроки на шляху до готовності цих об`єктів.
То ж з остаточними привітаннями доведеться ще зачекати до переддня українського «рама дана». Лише під кінець року справді можна буде із впевненістю сказати чи заслуговує Львів на прийняття футбольного євроздвигу. Тепер, у випадку, якщо котресь із українських міст не зможе впоратися із взятими на себе зобов`язаннями, право на прийняття матчів перейде на польську сторону. І саме цей факт дозволяє львівським поважним мужам від влади обнадійливо дивитися у сторону Києва, а точніше зазирати до державної скарбнички. Мовляв, тепер уже столиця не має права відмахнутися від настирливих прохачів і просто змушена буде допомогти матеріально. Йдеться ж бо про честь держави, а не окремо взятого міста. Хоча сподіватися на підтримку – ще далеко не означає отримати її. І справа не лише у скупості київських посадовців, а швидше в тім, що зазіхачів на державні гривні й без львівських проблем чимало. А от з наповненням скарбниці – справи йдуть не настільки швидко й успішно, як росте черга прохачів. Проте, надія, як відомо, помирає однією з останніх, то ж мріяти – не заборонено.
Мріяли ж бо про надзвичайні шанси, які Євро мало подарувати Львову, про інвестиційний потік, котрий разом із футбольними вболівальниками на плечах мав піднести місто на новий щабель розвитку і про єдиного інвестора, який, за запевненнями мера, мав збудувати нам стадіон… Чуда не сталося і причини зараз можна називати різноманітні, з такими ж успіхами можна називати винних. Щоправда, зовсім не факт, що це допоможе у підготовці до єврочемпіонату.
Львівський портал