Президія Львівської обласної організації профспілки працівників охорони здоров’я України звернулася до вищого керівництва держави з приводу недостатнього матеріально-фінансового забезпечення галузі охорони здоров’я. У листі вона просить терміново звернути уваг у до проблем галузі та ви рішити їх на загальнодержавн ому рівн і . Текст звернення подаємо повністю:
„Львівська обласна організація профспілки працівників охорони здоров’я України вкрай стурбована невдоволенням медичних працівників та соціальною напругою в трудових колективах, викликаних недостатнім матеріально-фінансовим забезпеченням галузі.
Задекларовані владними структурами реформи охорони здоров’я проводяться повільно. У питаннях фінансування галузі, оплати праці медичних працівників, їх соціального захисту існують багато проблем, які потребують вирішення.
Запровадження з вересня 2005 року першого етапу Єдиної тарифної сітки лише частково виправдало сподівання медичних працівників, але не привело до реального підняття заробітної плати.
Проведення на Львівщині акції голодування окремих працівників обласної клінічної лікарні ще раз підтвердило необхідність привернення уваги керівництва Держави до проблем галузі.
На позачерговій президії Львівської обласної організації профспілки працівників охорони здоров’я України 7 листопада 2005 року було ухвалене звернення до медичної громадськості Львівської області, в якому вказувалося на недопустимість проведення заходів, що паралізують виконання покладених на систему охорони здоров’я завдань, ставлять під пряму загрозу здоров’я, життя медичних працівників, їх пацієнтів чи проведення популістських акцій, які спрямовані на вирішення прихованих особистих амбіційних інтересів.
Львівська обласна організація профспілки працівників охорони здоров’я переконана, що лише шляхом постійної та цілеспрямованої роботи із суб’єктами нормотворчої діяльності – профільним комітетом Верховної Ради України та Міністерством охорони здоров’я України можна досягти позитивних результатів. Реформування медицини повинно відбувати еволюційним, а не революційним шляхом.
Коли на всіх рівнях піднімається питання про хабарництво в медицині, надання неналежної медичної допомоги, чомусь ніхто не згадує про проблеми, із якими стикаються лікувальні установи та медичні працівники у своїй повсякденній роботі.
Навіть в межах одного Державного бюджету існує дисбаланс в оплаті праці медичного працівника й освітянина, що є не лише несправедливим, але й принизливим для людей у білих халатах.
Усвідомлюючи тяжке становище, в якому опинилася наша галузь, недостатнє матеріально-фінансове забезпечення медичних установ навіть елементарними та першочерговими засобами, масове невдоволення медичних працівників низькою оплатою праці, Львівська обласна організація профспілки працівників охорони здоров’я України вважає за необхідне терміново вжити заходи щодо привернення уваги законодавчої та виконавчої влади України до проблем галузі та винесення їх на загальнодержавний рівень.
З огляду на вищенаведене розгляду та вирішення Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Міністерством охорони здоров’я України потребують наступні питання:
Збільшення фінансування лікувально-профілактичних закладів на медикаменти, харчування, придбання обладнання, ремонти приміщень тощо.
Підвищення заробітної плати медичним працівникам до рівня не нижчого від середньої заробітної плати працівників промисловості відповідно до п. ж ст.77 Основ законодавства про охорону здоров’я.
Встановлення надбавок за вислугу років щомісячно у відсотках до посадового окладу залежно від стажу роботи за фахом, надання щорічної грошової винагороди у розмірі середньомісячної заробітної плати за сумлінну працю та допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу при наданні щорічної відпустки та передбачення коштів для фінансування цих витрат в Державному бюджеті на 2006 рік.
Прискорення роботи по розробці та прийняттю Медичного кодексу Україну, Закону про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування та інших нормативно-правових актів, які б закріпили правові та соціально-економічні гарантії медичних працівників.
Держава, яка на конституційному рівні проголосила людину найвищою соціальною цінністю, і в цей же час належним чином не дбає про її здоров’я, про матеріально-фінансове забезпечення медичних закладів, не може по-справжньому називати себе соціальною державою.”
