Від дня, коли в Івано-Франківську відбувся “яєчний замах” на Віктора Януковича, минуло чотири місяці. Але тільки тиждень 17-річний “терорист” – студент першого курсу економічного факультету Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Дмитро Романюк – чистий перед законом. Проти хлопця, який за один день прославився на весь світ, закрили і кримінальну, і адміністративну справи. Своє перше інтерв’ю після того, як йому зійшло все з рук, Дмитро дав “Високому Замку”.
– Як змінилося твоє життя за останні чотири місяці?
– Життя загалом не змінилося. Змінилося ставлення до мене. Хтось почав вважати мене героєм. Хтось почав ставити мене за приклад.
– Сам вважаєш себе героєм?
– Ні. Я – не герой, а патріот. Цим вчинком висловив свою позицію – протест, незадоволення. Я цікавився політикою. Читав в Інтернеті “Українську правду”, тому знав, хто є хто. Не хотів миритися з тим, що президентом України може стати людина, яка двічі сиділа за тяжкі злочини. Але не міг навіть припустити, що мій вчинок набуде такого резонансу.
– Будемо називати речі своїми іменами: твоя витівка добряче нашкодила кандидатові у президенти Януковичу…
– Тепер я це розумію. За неофіційною інформацією з компетентних джерел, того дня в Івано-Франківську на Януковича справді готувався “замах”. У нього мали вистрілити холостими патронами. Якби прем’єр став жертвою, його рейтинг підскочив би. Але я, кинувши яйце, випадково перешкодив цій PR-акції. Випередив її. Мені приємно, що я щось зробив для України. Славнозвісне яйце стало моїм внеском у загальну перемогу. Ще до того, як це сталося, мав намір зайти в івано-франківський штаб “Нашої України” і запитати, чим міг би допомогти.
– На час “яєчного замаху” ти входив у якісь політичні організації?
– Ні. І мене ніхто не підбурював кинути яйце. Це смішно – підбурювати на такий вчинок. Тільки через місяць після того інциденту я став активним членом івано-франківського Студентського братства.
– Повернемося до 24 вересня 2004 року… Коли у тебе виник задум кинути яйцем у прем’єра?
– Я цього не планував. Про те, що Янукович приїжджає до Івано-Франківська і матиме зустріч із студентами, я дізнався того ж дня близько восьмої години ранку, коли вигулював собаку. Стрімголов погнав до університету. Коли прийшов, побачив, що зустрічати Віктора Федоровича вивели тільки студентів Туристичного інституту і Інституту культури і мистецтв, що діють при ПНУ ім. В. Стефаника. В усіх інших студентів були пари. Я зрозумів, що з Івано-Франківська хочуть зробити місто, яке щиро вітає і підтримує Януковича. Мене це обурило. Зайшов в аудиторію до своїх однокурсників і сказав: “Кому не байдужа доля України – ходімо зі мною!”. Вийшло близько п’ятнадцяти студентів…
– І як виникла ідея запастися “тупими важкими предметами”?
– Спонтанно. Йдучи до університету, згадав розповідь старшого брата про те, що у 1994 році в нашому місті закидали чи то яйцями, чи то помідорами Леоніда Кучму. Позичив в однокурсників гроші. Пішов у магазин, який неподалік університету, і купив тридцять яєць. Повернувшись, почав роздавати їх. Але тільки декілька моїх однокурсників взяли, інші відмовилися. Залишивши собі два яйця, я пішов туди, де студенти очікували на приїзд Януковича. Через деякий час до мене підійшли однокурсники і сказали, що не кидатимуть яєць. “Ну і нехай, як хочуть, – подумав я. – Я все одно це зроблю!”. Останньою краплею стало те, що я побачив, як студентам, яких вистроїли по обидва боки дороги, почали роздавати плакати: “Молодь – за Януковича!”.
– Автобус Януковича приїхав…
– Він вийшов. Почав усміхатися і махати рукою. Мені пощастило: я стояв від Януковича на відстані семи метрів. Вирішив не гаяти часу – і одразу кинув яйце. Побачив тільки, як воно розбилося об його піджак і як він подивився на це. Потім я відвернувся, бо зрозумів, що другого яйця кинути вже не зможу і хотів позбутися цього доказу. Дістав його з кишені, а коли викидав на землю, на мене накинулися п’ятеро у цивільному. Хтось крикнув: “Я бачив – це він!”. Це сталося миттєво – від кидка минуло кілька секунд. Я спробував вирватися, але мене приперли до стіни. Крім яйця, ніякі інші предмети – тупі чи важкі, про які говорив Тарас Чорновіл, в Януковича тоді не летіли.
– Пригадуєш свої почуття у момент затримання?
– Переживав. Думав: відвезуть у КПЗ, відлуплять. Може, залишуся без нирки… Більше нічого в голову не лізло. Хтось тоді сказав: “Тобі, хлопче, пощастило, що ми тебе взяли, а не охорона Януковича”. Мене відвезли до Івано-франківського міського відділу міліції. Перевірили, чи я не був п’яним або під дією наркотиків. Потім у мене взяли попередні свідчення – без присутності батьків і адвокатів. Їх не пускали у відділок.
– Чи застосовували проти тебе фізичний тиск?
– Ні, на моє здивування, мене не били. Я нормально тримався. Тоді ще не знав, якого розголосу набув мій вчинок. Тільки згодом, побачивши батька, який, як мені тоді здалося, за один день постарів на п’ять років, зрозумів, що погані мої справи. Допит тривав близько п’яти годин. Після десятої години вечора на мене одягли наручники і відвезли в КПЗ. Тато передав мені їжу. (Того дня я нічого не їв – вранці не встиг).
У камеру підсадили “свого” – аж занадто наполегливо він випитував у мене, що і до чого. Уночі я майже не спав. Час тягнувся страшенно довго. Психологічно було важко. Вранці принесли “сніданок” – горня кип’яченої води… До обіду мене звільнили – під підписку про невиїзд, урочисто повідомивши: “Віктор Федорович тобі пробачає”… І додали: “Не корч із себе героя”.
– Що тобі відомо про телефонну розмову твого батька із Віктором Януковичем?
– Вранці, 25 вересня, коли я був у КПЗ, до батька зателефонував голова Івано-Франківської облдержадміністрації Михайло Вишиванюк і попросив приїхати. Тата попередили, що від його розмови з Віктором Федоровичем залежатиме моє майбутнє. Дзвінка довелося чекати дві з половиною години. Янукович розмовляв українською. Сказав татові, що пробачає мій юнацький максималізм. Мовляв, у нього також є діти, і він знає, що це таке. Непоганий PR-хід.
– Тоді твої батьки навіть свічку за здоров’я Януковича у церкві поставили…
– (Пауза. – Г. Г.). Коли я почув про це, мені стало не по собі… Розумію, що батьки тоді дуже переживали за мене. Вони хотіли захистити мене. Але насправді свічки не ставили.
– Після твого “терористичного” вчинку у народі говорили, що недарма яйце кинув син декана, а не простий студент. Що вашу сім’ю підкупила команда Януковича…
– Мені дуже неприємно було чути це. Хіба підкуповували б “яєчний замах”? Принципи і патріотизм у моїй сім’ї завжди були найголовнішими. Можна було також припустити, що вже після інциденту нас спробують “купити” – за свідчення, що “замах” замовила “Наша Україна”. Але цього команда Януковича не пропонувала.
– Ти усвідомлював, що твій вчинок може вплинути на кар’єру твого батька – декана економічного факультету Прикарпатського університету, доктора економічних наук, професора?
– Думав, що його виженуть з університету. Дуже шкода було б, адже знаю, наскільки батько відданий своїй роботі. Він важко пережив мою витівку: потрапив у лікарню з інфарктом… Зараз нібито оговтався. У лютому в нашому університеті обиратимуть нового ректора. Тато – серед претендентів.
– Як тебе зустріли в університеті після “подвигу”?
– Перші два тижні я не ходив до університету, бо батьків попередили, що проти мене можуть бути різні провокації – аж до фізичної розправи. Коли ж повернувся до навчання, моя група радо зустріла мене. Одногрупники підтримали мій вчинок. А от викладачі на перших порах ігнорували мене – не віталися.
– Маєш намір у майбутньому податися в політику?
– Так. Політика – те, чим би я хотів займатися. Але спершу треба здобути вищу освіту. Поки що можу тільки мріяти про те, щоб потиснути руку Вікторові Ющенку.
Галина ГУЗЬО
