Тетяна Чорновол: «Ці вибори під час війни – як бенкет під час чуми»

Світлана РАДІШЕВСЬКА, Львівський портал

|

Відома журналістка, активістка Майдану, боєць батальйону «Азов» та майбутня народна депутатка. Її вибуховий характер відомий усім, вона емоційна та ексцентрична, від неї можна очікувати усього, що завгодно. Та під час нашої зустрічі вона була щира, багато посміхалася, коли говорила про політику, майбутні вибори та про свій досвід роботи в уряді, і бідкалась, що через вибори не може перебувати у зоні АТО. Вона мало не плакала, коли розповідала про загибель свого чоловіка…але мужньо трималася, бо розуміла, що не вона одна втратила близьку людину. Про це та багато іншого читайте в інтерв’ю кореспондента Львівського порталу із кандидатом у народні депутати від «Народного фронту» Тетяною Чорновол.

– Менше ніж за місяць в Україні пройдуть позачергові вибори до Верховної Ради. На вашу думку, чи доречні сьогодні ці вибори, якщо на Сході відбуваються бойові дії та гинуть люди?

– Абсолютно недоречні. Насправді так неприємно і так гидко я себе ніколи в житті не почувала, ніж йдучи зараз на зустріч з виборцями.

Нас чекає важка зима на фронті і наші військові, наші батальйони не готові до неї. І замість того, щоб підготуватися до цієї зими, усі ресурси кинуті на вибори. Ці вибори під час війни – це як бенкет під час чуми. Але звинувачувати тих, хто йде на вибори теж не можна, бо тоді вийде, що ми віддамо владу Ляшку. Що тоді нас чекає в цій країні – голод 1933 року?

– Якими будуть ці вибори?

– На теперішніх виборах будуть використовувати адмінресурс, хоча його вплив буде мінімальним. Загалом адмінресурс сьогодні не порівняти з тим, що був при Януковичу, але він працюватиме.

Що стосується купівлі голосів – так, це звичайно буде. Тим паче, що зараз немає можливості довгої виборчої кампанії. За таку коротку виборчу кампанію зробити рекламу новій людині без грошей надзвичайно важко, тому перевагу будуть мати корупціонери, які вже обиралися по округах і які вже підкупляли виборців. Їм куди легше буде проходити. На жаль, саме так виглядає ця ситуація.

Зважаючи на це, наскільки оновиться майбутній парламент новими обличчями?

– Я впевнена, що він оновиться. Зокрема, Партії регіонів в цьому парламенті не буде. Звісно, окремі персони пройдуть, але… Не буде КПУ. Скоріш за все не буде «Свободи», хоча у кількох округах ця партія виграє точно. Загалом, тенденція позитивна.

Єдине, що мене дуже лякає – в парламенті дуже багато людей Льовочкіна, тобто це компанія Фірташа, компанії Бойка, це компанія найбільших корупціонерів нової влади. Бо вони теж працювали на Януковича і вони мають найбільший досвід у великих корупційних схемах. Зараз через Льовочкіна іде дуже велика команда людей, які залежні від нього.

На парламентські вибори ви йдете вдруге. Перший раз ви йшли як мажоритарник по 120 округу, однак тоді вибори ви програли. Чому ви знову вирішили йти до влади, ви хочете взяти реванш?

– Я насправді не хочу йти на вибори. Бо через них я відчуваю себе некомфортно у спілкуванні з виборцями. Люди дивляться на тебе як на клоуна, як на ворога. Люди говорять: «Ми гірше стали жити, у нас війна, а ви виборами займаєтесь, ви свої білборди повісили». Але я прийняла для себе рішення, що я йду у владу. Я йду туди, бо я на Майдані стояла не для того, щоб далі бути в опозиції. Я йду у владу, бо хочу продовжувати справи свого чоловіка, я хочу займатися обороною цієї країни, я хочу працювати з нашими батальйонами. А це не можливо в опозиції. Опозиція зараз опиняється разом з Ринатом Ахметовим.

– На вибори до Верховної Ради ви йдете у списках «Народного фронту». Чому саме в рядах цієї партії?

– Для багатьох стало здивуванням, чому не з Тимошенко. Бо, якщо згадати 2012 рік, мої газети, листівки були присвячені саме цьому політику. Я обіцяла зробити усе можливе, щоб її звільнити. Я справді її щиро підтримувала, тому цей вибір був для мене дуже важкий. Вона мене надихала у найважчі часи, ще до Майдану.

– Яким чином?

Я розхитувала човен Януковича. Я власноруч розклеювала листівки, бігала розмальовувати паркани, організовувала акції. Мене тоді ніхто не підтримував, я була одна. Мені було образливо і коли я поверталася додому змучена, виснажена, мені хотілося плакати. Але я тоді починала думати про Тимошенко і розуміла, що вона перебуває у значно гіршій ситуації. Адже вона сидить в тюрмі, і вона може там сидіти п’ять років, або й більше. А я тут, я на волі і я можу щось зробити для неї, для країни. Від таких думок мені ставало легше.

– То чому ви йдете у владу з «Народним Фронтом», а не з «Батьківщиною»?

– Коли цього разу я думала про своє політичне майбутнє, і думала, з якою партією іти – мені звичайно було дуже важко зробити вибір. Але я свідомо вибрала «Народний фронт», бо в якийсь момент вирішила, що треба думати про майбутнє, а не про власний комфорт. Якщо людина має рейтинг, вона повинна його використати з користю для держави. Коли я про це подумала – я обрала «Народний фронт». Причин було кілька: по-перше, я раптом для себе з’ясувала, що це моя команда, з якою я працю вже давно. Я працювала з Яценюком, Турчиновим, Пашинським, Парубієм – всі вони пішли з «Батьківщини» і зараз в «Народному фронті». А Порошенко за часів правління Януковича був міністром в уряді Азарова, тому його політичну силу я взагалі не розглядала.

Як ви оцінюєте шанси кандидатів-мажоритарників від «Народного фронту» на Львівщині?

– Насправді їм дуже важко, бо виборча компанія дуже коротка. Бренд «Народного фронту» не розкручений. А у нас як працюють технології – спершу розкручується бренд загальний, а потім бренд кандидата. У них надзвичайно мало часу на це, їм не легко. Але шанс завжди є.

Під час представлення команди мажоритарників на Львівщині від цієї партії, ви зазначили, що поділитеся своїм досвідом боротьби за мандат народного депутата по 120 округу. Ви уже почали консультувати свого колегу-мажоритарника по цьому округу Ярослава Гарасима?

– Так, я почала його консультувати і навіть почала працювати. Зокрема, минулого тижня я пройшлася електричками, провела десь 20 зустрічей з виборцями. Адже це можливість прямого спілкування з людьми без вибірки. Бо коли ти оголошуєш про зустріч, до тебе приходять тільки ті люди, які хочуть з тобою зустрітися. А тут ти спілкуєшся з усіма – і з тими, які тебе сприймають, і з тими, які не сприймають.

Які цінні поради ви дали своєму колезі?

– Ну, одна з них – це спілкуватися з виборцями напряму, не організовувати зустрічей, бо він не встигне поспілкуватися зі всіма ними. Тому він ходив зі мною по електричках… Порад давала багато, бо він (Гарасим – ред..) освітянин і ніколи не працював на виборах. Йому важко зрозуміти, як доносити свою думку до людей.

Ще один дуже важливий момент, який недооцінюють кандидати – це газети. Треба писати в газети про кандидата, і головне доступною мовою, щоб люди змогли це прочитати і зрозуміти, хто іде у владу.

Чому для вас така важлива перемога над Ярославом Дубневичем по цьому округу?

– По-перше – там балотується наш мажоритарник. По-друге – є багато особистого, хоча це і не правильно. Але… є певні загрози. Дубневичі є корупціонери зі стажем. Вони крали мільярди.

У 2012 році я балотувалася до парламенту по 120 окрузі. Я не стала депутатом, але я зробила так, що багато коштів, які були зароблені Ярославом Дубневичем корупційним шляхом, були вкладені в цей округ. По-друге, я так руба ставила питання, що Дубневичу довелось піти в опозицію. Звичайно не повністю, бо Костюк (Михайло Костюк – екс-голова Львівської ОДА – ред..) його посунув. І оскільки він пішов в опозицію, він не зміг так грабувати державний бюджет, хоча і робив це. Тобто я зупинила корупційні схеми завдяки тому, що Дубневича завела в опозицію.

Зараз він став набагато небезпечнішим, бо він зараз при владі. Я маю інформацію про певні корупційні тендери, які виграють його фірми. Крім того, ніякого бізнесу він не продавав. 

Які першочергові завдання ставитиме команда «Народного фронту» і ви зокрема у складі нового парламенту?

– Я зараз дуже активно працюю, і я дуже зацікавлена, щоб наша політична сила взяла максимум голосів на виборах. Я щиро говорю, що ми йдемо у владу, щоби мати економічний блок і військовий, бо в нашому списку йде багато комбатів. Щоби ми несли відповідальність за всю Україну, бо тоді навіщо ми стояли на Майдані?

До прикладу, в нас є МВС, але у нього відбуваються конфлікти з армією на вищому рівні. На нижчому їх немає, наші батальйони знаходять порозуміння з військовими, але військові отримують накази зверху. І дуже часто ці накази просто страшні, бо вони призводять до загибелі великої кількості людей. Тому хотілося, щоб було все в одному кулаку.

Зважаючи на те, що ви задіяні у виборчому процесі та перебуваєте в спецбатальйоні «Азов», ви маєте час на власні журналістські розслідування?

– Ви знаєте, вони зараз не є журналістськими розслідування. Так, мене все тягне в ту сторону, бо в мене вже досвід напрацьований. Але період роботи в Кабміні мені дав величезну науку про те, як насправді працюють механізми влади. Вони працюють зовсім по-іншому. Тобто журналіст, який розслідує щось і людина, що знаходиться при владі і може поламати корупційну схему – це зовсім різні механізми.

Так, є кілька корупційних схем, які мені вдалося поламати. Є такі, які доламувати я продовжую. А є такі схеми, на які я облизуюся і сподіваюся, що я ще до них доберуся.

На жаль, в уряді я не мала інструменту, аби ламати ті корупційні механізми, бо я мала лише двох заступників. Ми навіть не встигали ознайомитися зі всім, що нам присилали. У нас не було часу. 

Це одна з причин, чому ви пішли з посади уповноваженого уряду України з питань антикорупційної політики?

Так. Я і мої заступники не встигали всього переглядати. У якийсь момент ми сказали: «Все ми більше так не можемо працювати. Відсуваємо від себе все і сьогодні беремось за одну схему. Коли ми її доведемо до кінця, тоді візьмемось за іншу. А люди ж дзвонять, розповідають, плачуть… Тому психологічно було надзвичайно важко.

Ще одна причина, чому я пішла з тієї посади – аби працювати конкретно, безкомпромісно потрібен був механізм. А там його не було.

Але основна причина, чому пішла – я така людина, що реагую на найголовніші виклики. Якщо раніше моєю головною метою було прибрати Януковича, то сьогодні – перемогти Путіна. Тому я хотіла працювати в Авакова, займатися батальйонами.

Я вважаю, що зараз головне – війна. Якщо ми втратимо країну, то яка вже там корупція…

До речі, віднедавна ви стали штатним радником міністра внутрішніх справ. Які функції на вас покладено? Чим займаєтесь?

– Я радник Авакова по батальйонах. Я тільки почала працювати. Але це моя сфера, в якій я буду задіяна і після виборів. Я зробила такий вибір, бо це потрібно.

Функції у мене такі: з’ясувати, що потрібно батальйонам, випитати у них про це, адже це все не так просто. З’ясувати де продукти, де зброя, де амуніції, в яких умовах люди живуть, яким чином можна покращити їх умови. Бувають якісь форс-мажорні обставини. Кожному потрібні різні елементи до зброї, а також забезпечення.

Я вже проїхалася певною частиною батальйонів і побачила, де які є проблеми. До прикладу, у нас є батальйони МВС та армії, ось батальйони МВС краще забезпечені амуніцією, продуктами, бо їм звозять волонтери. У той же час армія гола і боса, але в армії є зброя, є важка зброя, а в наших батальйонів немає, бо її важко вибити. Єдиний міномет «Азова» – забраний у сепаратистів. А міномет, до речі, в нинішніх умовах – найголовніший і найефективніший засіб ведення бою. Зараз війна робиться артилерією. Тому треба якось вирівнювати ситуацію. Військових треба краще забезпечувати продуктами харчування, одягом та іншою амуніцією. А бійців МВС потрібно краще забезпечувати озброєнням.

Також дуже важливі новітні технології, що не належать до озброєння і які є допоміжними речами.

Про які новітні технології ви говорите?

Це речі, які допомагають робити розвідку, засідки. До прикладу, така елементарна річ як дрони. Вони літають, знімають картинки і показують розташування ворожих позицій. Це надзвичайно важлива річ, але, на жаль, дуже дорога. Ми зараз використовуємо якісь примітивні дрони, куплені за 2 тис доларів, які показують картинку, але які легко збиваються. Тому нам потрібні дорожчі, нічні, оснащені тепловізорами. Вони дуже дорогі, мова йде про десятки тисяч доларів за один такий апарат. Але вони дуже потрібні, вони збережуть дуже багато життів насправді.

Також потрібні тепловізори, які купують волонтери завдяки нашій активній діаспорі в Америці та Канаді. Без тепловізорів зараз взагалі ніяк. Бо дуже важко робити розвідку, адже людину виявляють і знищують.

Ще одна важлива річ, яка потрібна на фронті, – дистанційне керування кулеметами. Це дуже популярна річ закордоном. Вона дає можливість на відстані 500 метрів керувати кулеметом з захищеного місця. Відповідно, це дає можливість захиститися від раптових нападів уночі, дає можливість самим робити засідки і найголовніше – зберегти життя наших бійців. 

– Власне, а чому ви вступили у батальйон «Азов» і час від часу їздите у зону АТО?

– Коли я приїжджаю туди (зона АТО – ред.), я там себе почуваю комфортно, тому мене дуже важко витягнути з окопу. Там є друзі мого чоловіка, ми з ними нормально спілкуємось. Там інше життя. Мені психологічного там легше. Я тільки там нормально сплю, я там щиро сміюся насправді і там я відчуваю присутність мого чоловіка поряд із собою. Коли я звідти приїжджаю на мене нападає страшенний песимізм, я навіть іноді стаю істеричною, я багато плачу.

– Але там ви ризикуєте своїм життям…

Ви розумієте, війна це система, смерть на війні – це лотерея. Там не помирають найгірші, чи найкращі. Я втратила свого Миколу (Микола Березовій, чоловік Тетяни Чорновол – ред.)…Але я не скаржусь, бо насправді у дуже багатьох родинах не стало батьків, чоловіків…

Я лише картаю себе за те, що мене не було поряд з моїм чоловіком. Адже він помер не від кулі, а від того, що втратив багато крові. Мене не було поряд і я не перетягнула джгутом його ногу. Я не проконтролювала той момент, щоб він взяв із собою той джгут. Насправді він був завжди зібраним чоловіком, мав холодний розум під час бойових дій, контролював усіх своїх хлопців, слідкував, щоб вони нічого не забули. А про себе він не подбав. Мабуть, це доля.

Насправді, останні дні життя він не відчув моєї підтримки. Мені було не до нього, я жила війною з бюрократією в тому клятому будинку на Грушевського.

У той день він встав раніше за всіх. Мені розказали, що, коли батальйон виїжджав на світанку з бази, він зауважив побратиму, що його годинник зупинився. Це був поганий знак… Він певно думав про смерть, бо написав мені СМС: «Я тебе люблю». Тоді я прокинулась і не могла зрозуміти, що мене пробудило. Я не зрозуміла, що це був звук СМС. Сон не йшов, бо я думала про справи. Я не думала про свого Миколу, який в цей час помирав…Його повідомлення я прочитала лише тоді, коли він був уже мертвий. Я написала йому у відповідь, що теж дуже його люблю і лише потім побачила наступне повідомлення від Геращенка про те, що мій чоловік загинув… 

– Ви дуже мужня жінка. Переживши таку втрату, ви продовжуєте боротися…

– Насправді не пережила. Я просто тримаюся, бо так треба. Я хочу займатися справами свого чоловіка. Ми разом стояли на Майдані, ми разом воювали у зоні АТО.

Власне через Майдан у цю війну ми (українці – ред..) увійшли сильними духом. Так, на Майдані ми щось зробили, чогось не зробили, але найголовніше – ми підняли український дух. Ми увійшли в цю війну сильними. Завдяки цьому Путін не зміг забрати у нас територію, навпаки він її звільнив. Тому, що на Донбасі повстала Україна. Україна повстала в Маріуполі, Дніпропетровщині, Запоріжжі. Тисячі людей стають українцями, навіть в тих областях, де України ніколи не було. Мова йде про Україну, яка завжди була проросійською.

Я дуже сподіваюсь, що усе це не даремно, бо ми зараз дуже далеко просунулись, щоб зробити з тої території Україну. І зараз дуже важливо втримати цю тенденцію.

Потрібно боротися з Путіним. Ця боротьба паралельно сформує наш дух, нашу націю, нашу Україну. Нам лише потрібен оптимізм, бо песимізму занадто багато.

Як ви оцінюєте перемир’я, яке оголосив Петро Порошенко? Чи варто було вводити цей режим і вже стільки часу його дотримуватись, якщо інша сторона – проросійські бойовики та російські війська, його ігнорують?

– Ой, це перемир’я таке цікаве. На минулому тижні я була в тих районах. Була в Пісках, це передмістя Донецька. Стільки літаючого заліза в Пісках, як під час перемир’я, я не бачила з часів війни. Там все що завгодно літає. Якщо вдень там все гримить і ти звикаєш до тих звуків, то вночі ти відчуваєш себе, як під час салютів. Все хрест-навхрест літає. Але я вам скажу, що ми даємо відповідь. І конкретну відповідь. Гарно працює наша артилерія. 4 вересня артилерія фактично зберегла нам Маріуполь. Перед батальйоном «Азов», в якому я воюю рядовим, поставили завдання зайняти село Широкине. Першими мали йти військові з важкою технікою та артилерією, потім Нацгвардія, а за ними мали зайти в село ми і виявити там сепаратистів. Але у село ми тоді так і не зайшли, бо Путін нагнав туди стільки сили, що, на жаль, ми не змогли отримати тієї переваги, щоб звільнити Широкине. Але величезну армію Путіна під Маріуполем зупинила артилерія, там було дуже багато загиблих з російської сторони і в той же день було оголошено перемир’я.

І в той же день під те перемир’я було обстріляно позиції, де за кілька годин до того стояв наш «Азов». Ось таке в нас перемир’я… Але ми відповідаємо, ми даємо відсіч.

– На вашу думку, що криється за Мінськими переговорами? Чого ми не знаємо?

– Насправді, ми й не повинні нічого знати. Війна – це не тема для суспільного обговорення Бо є дуже багато стратегій, які не можна розголошувати. Головне, щоб ці люди, які ведуть переговори, діяли в інтересах країни.

Всі ми розуміємо, що перемир’я як такого немає. Але цей статус дає нам можливість укріпитися, бо зараз немає великих наступальних операцій. І це нам дає час для посилення своєї оборони.

На вашу думку, скільки часу ще триватимуть бойові дії на Сході? Чи є надія, що це все закінчиться вже найближчим часом. Чи нам готуватися до того, що ця війна затягнеться на роки?

– Мир буде тільки тоді, коли ми будемо сильними і будемо берегти своїх людей, і озброювати їх якнайкраще.

Фото: Львівський портал

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.