Щороку у пам`ять про відомого журналіста Олександра Кривенка його друзі присуджують премію його імені українському журналістові – носієві вартостей, що їх плекав Олександр.
Четверту премію імені Олександра Кривенка «За поступ у журналістиці» отримав Вахтанг Кіпіані – шеф-редактор журналу «Фокус». Після вручення премії ведучий програми «Свобода слова» Савік Шустер прочитав «Лекцію свободи». Найцікавіші фрагменти лекції подаємо нижче.
«Якби я стояв перед цією аудиторією, в цьому університеті 1807 роre, ось цього 14 травня, чи 14 травня 1907 року, чи ось я стою сьогодні 2007 року, знову ж таки 14 травня – я думаю, що всередині мене були б ті самі відчуття.
Відчуття глибокої тривоги за те, що відбувається довкола мене. Відчуття великої невизначеності і відчуття того, що я є частиною великого експерименту…
Я живу в три шари історичного експерименту. Я живу російським виміром, тому що Росія поруч, і це експеримент. Я живу європейським виміром, тому що це поруч і Європа експеримент.Я живу в Україні і теж стан тривоги, нестабільності, тому що це історичний експеримент. Європейський історичний експеримент, до якого тяжіє принаймні ця частина України, він дуже глибокий і складний…
Ми можемо лише адекватно відображати те, що відбувається навколо нас. Сьогодні не час філософів, сьогодні час журналістів. У цьому я майже переконаний. Поясню чому. Тому що закінчення холодної війни та розпад колишнього світу, розпад тих координат, до яких ми звикли, привів нас до абсолютно нової психологічної, а не тільки історичної ситуації. Якщо раніше ми завжди рухалися між двома полюсами і добре розуміли, де плюс, а де мінус і вибирали кожний для себе, тому що не всі на Заході вибирали Радянський Союз як мінус, а було і навпаки. Тому тоді чорне та біле було дуже визначено. Як тільки цей світ розпався, а він розпався набагато глибше, ніж нам про це зараз пробують говорити. Він розпався на дуже велику кількість абсолютно різних одиниць. Європа взагалі-то розійшлася із США, НАТО – це оборонний союз. Він так чи інакше захищає суверенітет, і не більше. НАТО не є якийсь скарб чи джерело ідей, НАТО це просто захист, самозахист. А є ще ЄС, який відкрито конкурує зі США і економічно, і цінностями. І, як ви бачите, спроба написати єдину європейську конституцію – це процес дуже складний. Він складний від преамбули, де потрібно говорити – хто ми? Ми християнська цивілізація, ми взагалі європейська цивілізація – що нас всіх поєднує? І як пам’ятаєте, навіть ця преамбула не об’єднала Європу…
Ким є європеєць? Це головне питання сьогодні. Чим він відрізняється від інших? Світ став різноманітним, де кожний шукає свою ідентичність, знаходячи або не знаходячи спільну мову. Але що потрібно і що повинно трапитися, щоб ми почали розуміти один одного? В тому сенсі, що ви можете жити поруч, в одному домі з сусідом чи сім’єю, які вам не подобаються . Але ви повинні з ними жити, у вас немає іншого виходу. І це абсолютно нова ситуація у світі. І ті держави, я б сказав супердержави, які знаходиться поруч і на нас впливають дуже сильно – Росія і США, вони не зовсім зрозуміли, що треба розуміти інших. Вони бачать поки що лише себе. І в цьому велика історична складність Європи та України. І в цьому велика роль, я вважаю, журналістів.
Україна сама проводить унікальний експеримент і ми відчуваємо практично щодня. Світоглядно Україна тепер ще не об’єдналася, тому погляди західної частини протилежні східній частині. Чи можна бо’єднати їх в один культурно-суспільний простір?..
Хто є українець? Я працюю в Україні лише два роки і спостерігаючи з боку не можу розуміти усю глибину процесів, але деякі висновки особисто для себе я вже зробив. …
У моїй роботі дуже важливо знаходити точки дотику, будувати мости, не роз’єднувати людей, не дивлячись на те, що моя програма «Свобода слова» побудована виключно на конфліктах. І в спробах побудувати ці мости ми намагаємося зрозуміти: чим сьогодні є Україна? Куди вона йде? Ким є українець?
Я переконаний, що журналістика може відігравати ту об’єднуючу роль…
Я думаю, що ідея свободи в широкому сенсі. Готуючись до лекції, я виписав визначення свободи, яке давали різні люди і в різні епохи, бо всі намагалися це зрозуміти..
Чи існує абсолютна свобода, чи вона може бути лише обмеженою?
«Свобода – це міцне вино, яке вражає слабкий розум. Тільки тривала звичка поступово привчає до сильних доз». Це старовинний вислів, можна сказати, давньогрецький. І ми дивимось правда це чи ні. Чи слабкий у нас тепер розум? В яких дозах нам можна ту свободу давати? Чи, можливо, ми живемо в іншу епоху, де свободу дозувати більше не можна, де тільки сильний мозок здатний перетравити велику кількість міцного вина – свободу? Питання. Я схиляюся до відповіді, що сьогодні свободу дозувати не можна.
«Влада – це обов’язок, свобода – відповідальність». Це вже XVIII століття. Уже тоді було зрозуміло, що свобода сама по собі не дає жодних гарантій на те, що суспільство буде конкурентноздатним. І це, напевно, ключове слово. Тому що в історичний момент ми зрозуміли, що суспільство має бути кокурентноздатним, і, що набагато важливіше, що в голові людей, особливо молодих і що розум важливіший за будь-яку матеріальну цінність. Ось ці суспільства стали виживати та прогресувати.
«Хто говорить вільно, той не вимагає свободи слова». З цим я не зовсім згідний, але це теж хід європейської думки. Це вже більше Вольтерівське твердження – говорити вільно, мислити вільно, бути вільним.
Альбер Камю: «Вільний той, хто може не брехати». І це вже має відношення до теперішнього світу. Це тому, що брехня очевидна лише в епоху масової комунікації. Брехня у XVIII – на початку XX століття не була настільки очевидною людям, тому що брехали і домовлялися лише в кулуарах. До людей доходили лише результати. Тепер ми є свідками брехні і можемо її відчути, оцінити і навіть з нею не погодитись.
Я розумію, що в політиці має минути більше часу, я розумію, що поки прийде до влади покоління тридцятилітніх сьогодні, знадобиться багато виборів як парламентських, так і президентських. Але час потрібний. Наша професія дозволяє рухатися трохи швидше, вона адаптується до нових умов трохи швидше, ніж політичний світ. Ми можемо показати нові обличчя, нову дійсність, ми можемо інакше показати на те, як ми живемо, і як будемо жити…
Я розумію, яку велику роль зіграв Олександр Кривенко у львівській, українській журналістиці, і у суспільстві загалом. Думаючи про нього, можу сказати таке – добре це чи погано, що ми сьогодні живемо у таку страшну епоху нестабільності та історичного експерименту. Ви знаєте, що таке нестабільність? Нестабільність – це стан , коли ти не можеш прожити жодного дня, не подивившись чи не послухавши новини. Це і є найреальніша нестабільність… Я вважаю, що ми сьогодні можемо запропонувати суспільству щось трохи відмінне від того, що багато років пропонують люди, які не відчувають жодного руху вперед, що світ змінюється, ми змінюємось, і що вони повинні змінюватися, бо не можуть своїми тодішніми принципами і відчуттями влади і власності керувати нами, і вести нас, незрозуміло куди».
Марія СКИРА, „Новий погляд”