Начальник Головного управління МВС України у Львівській області Михайло Цимбалюк уже два місяці освоюється на посаді і вникає у реальний стан справ. Що не влаштовує його у роботі правоохоронців, на які конкретні зміни можна сподіватися громаді?
Про це та інше кореспондент “УіЧ” спілкувався з головним правоохоронцем області.
Слідами Максимова
— Перед тим, як полишити свою посаду, Віталій Максимов пообіцяв назвати вам прізвища правоохоронців, які скомпрометували себе. Можете оприлюднити їхні прізвища?
— Він називав декількох людей, які нині працюють. Але інформація наразі не підтвердилася, тому оприлюднювати їхні імена не маю права. Одні люди можуть працювати, інші піддаються спокусам. Утім, звинуватити людину у злочині може тільки суд, а сьогодні нема підстав подавати матеріали до прокуратури. Деякі факти перевіряємо.
— Свого часу ви були заступником начальника тернопільської обласної міліції, якою тоді керував Віталій Максимов, тепер опинилися у його кріслі…
— З Віталієм Максимовим я працював ще з травня 1998 року, коли він вперше очолив управління міліції Тернопільщини. Тоді я обіймав посаду керівника ДАІ області. Потім він пішов працювати на Закарпаття, а я став заступником начальника області. Через деякий час Максимов повернувся вдруге. А коли я обіймав у Києві посаду начальника департаменту центрального апарату УМВСУ, ми часто обговорювали ситуацію на Львівщині. Так що вже тоді мав реальну картину.
— Одразу після призначення ви пообіцяли дати кожному шанс довести справами недаремність свого перебування на посаді. Невже всі так добре працюють?
— Деякі начальники після приходу на нову посаду змушують підлеглих писати рапорти на звільнення. На мою думку, це неправильно, адже кожному треба дати можливість себе проявити, і тільки після цього можна приймати рішення. Так було зроблено на Львівщині. Річ у тому, що Віталій Максимов виявив бажання забрати деяких людей на Закарпаття. Я задовольнив їхні рапорти, адже ці працівники прийшли з інших регіонів. У зв`язку з тим у нас з`явилися вакансії, які заповнили львівські правоохоронці. Але життя не стоїть на місці, і можу повідомити, що міністр підписав наказ щодо призначення першим заступником начальника Головного управління МВСУ у Львівській області Богдана Щура. Що стосується решти заступників, то вони, якщо впораються з роботою, будуть працювати.
Боремося з вітряками
— В одному з інтерв`ю ви казали, що перед вами поставлено завдання розкрити резонансні злочини на Львівщині. Наскільки просунулися у цьому напрямку?
— У розкритті цих злочинів однозначно пішли вперед. Аби не зашкодити розкриттю справ, утримаюся від коментування деяких дій, зроблених міліцією та прокуратурою. Єдине — всі справи просуваються прогнозовано складно. Але це ті злочини, які реально розкрити і які будуть розкритими. Головне — не ставити часові рамки. Адже ми не спортсмени, які мусять встановлювати рекорди. І, звісно, повинно бути оперативне везіння. От найближчим часом розкриємо серію вбивств, котрі сталися в середині 90-х років.
— Чому досі у Львові та області не прикрили точок торгівлі наркотиками? Просто не віриться, що міліція не знає адрес, за якими їх продають?
— Міліція знає, а інколи “дахує” їх. Для того, аби прикрити ці точки, повинні бути фахівці, які будуть системно працювати і доведуть справу до кінця. Те, що ми затримаємо продавця аптеки з упаковкою трамадолу, не означає порушення кримінальної справи. Навіть знаючи адресу, треба вести оперативну роботу, кваліфіковано документувати, встановити особу, котра збуває, купує, і довести замір. Через відсутність системної роботи було змінено керівника відповідного відділу. У нас виявлено тільки дев`ять наркокубел. Вибачте, однак, за моєю інформацією, до цього числа потрібно дописати нуль. Мені соромно це визнавати, але в обласному УМВСУ немає людей, які би працювали системно.
— Вічно болюче питання для Львівщини — боротьба з крадіжками авто. Як виглядає ситуація сьогодні?
— Скоєння такого виду злочину не обходиться без міліцейського “даху”. Ми створили окремий підрозділ з людей, які не є причетними до таких злочинів і можуть їх розкривати. Автокрадіжки — справи не одного дня. Минулого тижня затримали дві групи, але це тільки маленькі частинки деяких угруповань. Проте коли навіть затримано злочинця, суд може спокійно відпустити його на волю. Про яку реальну боротьбу можна говорити, коли ми боремося з вітряками? Будемо налагоджувати співпрацю зі судами, адже злочини скоюють одні й ті самі особи.
— Аби унеможливити повторення київської афери з “Еліта- Центром”, ви обіцяли перевірити всі будівельні фірми області. Які результати?
— Плачевні. Наразі інформація, котрою володіємо, свідчить про потребу захисту громадян, які прагнуть покращити свої житлові умови. Протягом місяця завершимо роботу і повідомимо про результати громадськість. Поки що назвати конкретних фірм не можу, адже зараз матеріали скеровуємо до прокуратури, яка зробить висновок щодо наявності складу злочину. Потерпіть місяць, і всю інформацію оприлюднимо.
— Наскільки покращилася боротьба з контрабандою на Львівщині, адже видається, що “даішники” можуть назвати на своєму маршруті всі машини, які перевозять контрабанду?
— У нас відбувається створення видимості боротьби. На жаль, я ще не домігся від підлеглих реальних результатів роботи. Так само не вірю їхнім спробам переконати мене, що все гаразд. Звичайно, силами однієї Державтоінспекції контрабанду не поборемо. “Даішники” мають чіткі повноваження, за межі яких не виходять. Коли йде автомобіль з товаром, котрий опломбовано, то працівник ДАІ не має права його перевіряти, адже транспортний засіб перебуває під контролем митниці. Потрібно проводити планові заходи разом з СБУ, що зараз пробуємо робити. Поодинокими акціями проблеми теж не вирішити, адже від рейдів ефект маленький. Всім одразу стає відомо, що триває рейд. Найближчим часом громадськість почує про серйозні затримання, інакше я не заспокоюся і не дам спокійно жити підлеглим.
— Що дало об`єднання ДАІ з патрульно-постовою службою міліції?
— Нічого. Таким реформуванням ми знищили дві структури. Коли я працював у ДАІ, ми боролися з тим, аби автомобілі зупиняли та перевіряли “даішники”. Якщо жезл потрапляє в руки не фахівця, то один його помах може наробити чимало проблем. От і сьогодні трасові злочини скоюють люди у формі, знищено ДАІ у населених пунктах, громадяни регулярно скаржаться. Коли аварія стається на дорозі місцевого значення, люди годинами, а то й добами чекають на працівника ДАІ, який якісно оформить ДТП. Ми забрали патрульно-постову службу з парків, тротуарів і пересадили їх у машини. Працівники не виконують своїх функцій, спішать зупинити автомобіль, аби щось спитати у водія. Доходить до курйозів: водії ставлять такі запитання, що інколи міліціонер не може відрізнити капот від бампера. Я не хочу нікого принижувати. Це помилка, за яку мені дуже боляче.
За посади не платив
— Василь Цушко заявив, що люди без досвіду управлінської роботи не повинні керувати міліцією. Як приклад навів Волинь, де райвідділом керує вчитель фізичного виховання. Ви теж починали з викладання фізкультури. Не образливо?
— Прийшовши працювати в органи внутрішніх справ, одразу вступив на навчання до Міжрегіональної академії управління персоналом, щоби здобути фах юриста. Після того зрозумів, що цього не достатньо, вступив до магістратури Національної академії внутрішніх справ. Потім захистив дисертацію з філософії права, став кандидатом юридичних наук. Тепер працюю над докторською роботою. Я не бачу в тому ніякої образи. Якби свого часу не пішов навчатися, ходу вперед не було б. Шанс зробити кар`єру, незалежно від першої освіти, має кожен.
— За неперевіреною інформацією, для того, аби зайняти посаду рівня начальника райвідділу, потрібно викласти більше 60 тисяч доларів. На Львівщині які розцінки?
— Усюди, де працював, за жодну з посад не платив грошей. У такі нісенітниці не вірю. Не уявляю, як людина, котра заплатила гроші за посаду, планує їх відробити. Такі люди просто нещасні. Не виключаю існування якихось аферистів, які збирають гроші. Всі кадрові зміни в області відбуваються прозоро. На кожну посаду претендує по чотири кандидати, і кожен має можливість проявити себе. Я вимагаю підвищення іміджу працівників міліції. Якщо цього не станеться, рекомендуватиму міністрові зняти будь-кого з посади незалежно від заслуг.
— До речі, подейкують, що посада головного міліціонера області “коштує” близько 200 тисяч умовних одиниць…
— Шкодую людей, котрі поширюють такі речі. Хай все залишиться на їхній совісті.
З Кучмою знайомий особисто
— Наскільки ефективною виявилася ініціатива запровадження грошового заохочення працівникам міліції за розкриття важких злочинів?
— Це дуже дієвий момент. Щоправда, є невеличкі бюрократичні моменти. Вимагаю у начальників підрозділів, підлеглі яких відзначилися, підготувати наказ про заохочення. Все настільки важко дається, що інколи доходить до покарання деяких керівників. Якщо опер карного розшуку у перші три роки отримує сімсот гривень зарплати, а за розкриття одного злочину отримає тисячу, то, на мою думку, це реальна підтримка — як моральна, так і матеріальна. Так працює цілий світ, оперативну інформацію правоохоронці купують у громадян. Нічого поганого в тому нема.
— Коли екс-президент Леонід Кравчук балотувався у Теребовлянському виборчому окрузі до Верховної Ради, ви допомагали йому перемогти. Ваше успішне кар`єрне зростання якось з цим пов`язане?
— Кар`єрним зростанням завдячую долі та батькам, котрі дали мені життя. Звичайно, є певний відсоток везіння, але за цим успіхом стоїть праця. Я знаю Леоніда Макаровича ще з 1995 року. Тоді працював у структурі, яка займалася ескортуванням посадових осіб, тобто виконував свою роботу і не більше. Треба Кравчука спитати, чи він допомагав мені колись.
— Які стосунки у вас з іншим екс-президентом України Леонідом Кучмою, адже дехто стверджує, що “Цимбалюк — людина Кучми”?
— За президентства Кучми мене називали людиною Кравчука. З Кучмою знайомий особисто, але в той час, коли він призначав мене головою Тернопільської облдержадміністрації, казали, що Цимабалюк — людина тодішнього і теперішнього прем`єр-міністра (В. Януковича — А.П.). Очікую, що через декілька років мене називатимуть людиною Ющенка. Знати перших осіб держави особисто — дуже почесно, але водночас відповідально.
Андрій ПАКОШ, “Україна і час”