Реформуй - не реформуй...

Словами, а не ділами – під таким девізом проходить реформування житлово-комунальної галузі.

Необхідність у реформі житлово-комунальної галузі назріла в Україні вже давно. Шум, створений опозицією навколо тарифів на теплопостачання, стимулював мозковий штурм у представників виконавчої влади, відтак за останній тиждень вони видали кілька ідей, які, на їх думку, дозволять подолати кризу в ЖКГ.

Задекларована на минулому тижні ідея уряду створити окремий орган, що займатиметься проблемами житлово-комунального сектору, реалізована на практиці вже цього четверга. На базі Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства створили дві нових структури – Міністерство з питань житлово-комунального господарства і Міністерство регіонального розвитку та будівництва. В Кабміні вважають, що в цьому випадку проблемам ЖКГ приділятимуть більше уваги.

Фактично уряд повернувся до практики 90-х років, коли проблемами житлово-комунального господарства опікувався Держжитлокомунгосп. Цю структуру ліквідували 1997 року, а її функції передали Мінбуду.

Експерти сумніваються у доцільності відновлення окремого житлово-комунального відомства. „Тих органів, які існували раніше і займалися проблемою житлово-комунального господарства, наразі достатньо, і плодити нові було б передчасно”, — зазначив у коментарі „Погляду” експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Олександр Жолудь.

До проблеми житлово-комунального господарства влада звертається періодично. 2004 року парламент затвердив Загальнодержавну програму реформування та розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки. Щоправда, сама програма виписана настільки обтічно і неконкретно, що сподіватися на придатні для оцінювання результати марно.

Експерти вважають, що особливих зрушень у реформуванні житлово-комунального сектору не відбулося. Реформа ЖКГ потребує значних коштів, а ця галузь в Україні є хронічно недофінансованою, зазначає Олександр Жолудь. Певні зміни в ЖКГ відбулися наприкінці 90-х років минулого століття, коли повноваження із встановлення тарифів передали на місцевий рівень. „Тоді ж планувалося створити регулятори, які б контролювали рівень тарифів. Але відповідних служб так і не створили”, – каже Олександр Жолудь. Тобто виходить ситуація, коли органи місцевого самоврядування, встановлюючи тарифи, опинялися між двох вогнів. З одного боку, вони зацікавлені в тому, щоб тарифи були достатніми для забезпечення прибутковості підприємств житлово-комунального сектору, які в переважній більшості міст є муніципальними підприємствами. З іншого боку, органи місцевого самоврядування є виборними органами, відтак для підтримання їх політичного реноме важливо утримувати тарифи на низькому рівні, зазначає Олександр Жолудь.

Щоб позбавити муніципалітети від зайвих проблем, президент пропонує покласти функції з встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги на Національну комісію з регулювання електроенергетики (НКРЕ). Про це повідомив днями керівник Державної служби соціально-економічного розвитку секретаріату президента Олександр Шлапак.

Доцільність передачі функцій з встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги НКРЕ експерти ставлять під сумнів. Єдині тарифи для всіх регіонів встановити неможливо, вважає Олександр Жолудь, оскільки в кожному регіоні витрати на виробництво, наприклад, теплоенергії є різні. „У різних регіонах теплогенеруючі компанії використовують різні джерела енергії. Якщо в Києві це газ, то в багатьох інших регіонах для виробництва тепла використовують мазут чи вугілля”, — каже пан Жолудь. Тож тарифи на житлово-комунальні послуги в різних областях мають бути різними і чи є сенс встановлювати їх на загальнодержавному рівні – дискусійне питання. Натомість, вважає він, НКРЕ варто було б надати право контролювати процес встановлення тарифів. Таке рішення було б логічним. Свою думку з цього приводу має і уряд. Своїм рішенням Кабмін поклав функції контролю за формуванням тарифів на Державну інспекцію з цін та ціноутворення. Однак президента рішення уряду не влаштовує.

Проблемами житлово-комунального сектору активно переймаються і депутати. Наприкінці минулого тижня до парламенту надійшла вже третя редакція сумновідомого законопроекту про зміни до закону про житлово-комунальні послуги авторства Юлії Тимошенко сотоваріщі.

Автори законопроекту солідарні з урядом і президентом стосовно того, що тарифи на комунальні послуги мають регулюватися централізовано. Окрім того, вони пропонують прив’язати зміну тарифів на комунальні послуги до зміни середньорічної зарплати. Натомість експерти вважають некоректним узалежнювати тарифи на комунальні послуги від динаміки зарплати в країні. Тарифи можуть зростати у випадку, якщо зростають витрати підприємств ЖКГ з незалежних від них причин, як це відбулося наприкінці минулого року. Однак до чого тут зарплата?

Законопроектом також передбачено, що право на субсидію матимуть сім’ї, у яких витрати на житлово-комунальні послуги є більшими за 15% їх сукупного доходу. Нині цей рівень складає 20% і доцільність його зниження під питанням. До того ж, у випадку ухвалення такої норми парламентом збільшиться потреба в субсидіях.

На думку експертів, однією з найбільших проблем житлово-комунальної сфери в Україні є її закритість для споживачів. Відтак є сенс для початку зробити цю систему максимально прозорою. Інформація про витрати і доходи підприємств ЖКГ, принципи, на яких вони формують свої тарифи, не може бути таємницею. Це підприємства, що належать громаді, і громадяни мають знати, що там насправді відбувається, зазначає Олександр Жолудь. Ще однією складовою успіху реформування є бажання щось змінити, якого наразі в житлово-комунальному секторі не спостерігаємо.