У селі Суховоля на Городоччині нещодавно знайдено унікального, дубового човна. Він є німим свідком подій сивої давнини – ним колись веслували наші далекі пра-пра-пращурі.
Про те, що знахідка побачила світ Божий після багатостолітнього спочинку, промовисто свідчить те, що човна знайшли під двометровим торф`яним ґрунтом.
Це трапилося під час земельно-ескаваторних робіт на березі сільського озера. На жаль, інших сім (!) човнів урятувати не вдалося – нещадні “зуби” ескаватора перетворили ці унікальні історичні реліквії на дерев`яне місиво…
Це відбулося так. Один місцевий підприємець на лоні мальовничої природи надумав спорудити відпочинковий комплекс. Він запланував значно розширити об`єм двох сільських озер, які під час “совітів” зазнали нещадної меліорації. Найняв робітників, і почалися жваві земляні роботи. Близько трьох тижнів тому на відстані 15-ти метрів від водяної поверхні металеві клешні ескаватора у землі натрапили на щось дуже й дуже тверде. Цією “твердістю” й виявився згаданий човен.
– Дерево затвердло і стало, як камінь, – розповів “Погляду” водій ескаватора Василь (чоловік відмовився назвати своє прізвище). – Дивіться самі: двадцять чоловік не могли зрушити того човна з місця. Тому ми його витягнули нагору за допомогою металевих тросів.
Пан Василь зізнається, що інших семеро човнів він просто “перелопатив” за допомогою техніки, не відаючи про їхню історичну цінність.
– А звідки я мав знати про це?! – ніяково розводить він руками. – Працюю і працюю, звідки ж я знаю, що під землею є якісь історичні знахідки? Коли б знав, що ви так зацікавитеся цими човнами, то зберіг би для вас не один човен, а всі…
Історична знахідка зараз стоїть на земляному насипі на березі озера. Цей дерев`яний дубовий човен має дуже цікаву форму. Він довгий і вузький, наче індіанське каное. Човен видовбаний з суцільної дубової колоди, і твердий, наче слоняча бивня…
– Нас дуже зацікавила ця знахідка, – зауважив мешканець Суховолі, депутат Львівської обласної ради Ярослав Коржинський. – Тим паче, що в сусідньому селі Вороців археологи знайшли кам`яні топірці та молотки. Кажуть, на цій території колись жили первісні люди. Може, й наша Суховоля має значно давнішу історію, ніж офіційних 550 років.
Не виключено, що тут протікала велика ріка. Очевидно, що човни не є ні відпочинковими, ні аматорськими.
На превеликий жаль, поспілкуватися з автором ідеї спорудження відпочинкового комплексу не пощастило – його не було на місці. Натомість автор матеріалу вирушив за коментарем до львівських археологів. В Інституті українознавства імені Івана Крип`якевича НАН України ми потрапили якраз на вчену раду. І… з приємністю констатували, що наша розповідь про унікальну знахідку та показ її світлин на мужів науки справила ефект іскри в бочці з порохом. Умить розгорілася жвава дискусія. Потім кожен археолог висловив свою точку зору стосовно походження цього човна та ймовірної дати “народження”. Версії лунали різні – від кількох тисяч років до нашої ери (!) до XVII-XVIII століття. Усі присутні зійшлися на тому, що знахідка є надзвичайно унікальна, і вирішили негайно вжити заходів щодо її порятунку від подальших земляних робіт та відрядити в Суховолю археологічну комісію.
– Ми вважаємо, що човен є одним із археологічних об’єктів якогось великого історичного комплексу, – підсумував ажіотаж своїх колег завідувач відділом археології Інституту українознавства, доктор історичних наук Олександр Ситник.
– Це могла бути і пристань, і давнє поселення, і навіть поховальний меморіал. Більшість спеціалістів сходяться на тому, що призначення човна – ловля риби. Приблизну його дату зараз назвати важко. На основі світлини можна припустити, що човен швидше за все примандрував до нас із Середньовіччя (XV-XVIII століття). Однак не виключено, що його “вік” починається навіть з доби неоліту – починаючи з 5-ти тисяч років до нашої ери. Тільки спеціальні методи дадуть змогу більш-менш точно обчислити вік цього човна.
Науковець підкреслив, що знахідка унікальна передовсім через те, що знайдено не одного човна, а вісім. На його думку, це свідчить про те, що на цьому місці колись була давня пристань рибальської артілі. Не виключено, що поруч було й село, в якому мешкали рибалки.
– Ми припускаємо, що “вік” усіх човнів різний, але вони належать до одного часового діапазону, – зауважив пан Ситник. – Швидше за все, вони не були залишені в один момент унаслідок якогось катаклізму – наприклад, пожежі. Мабуть, їх почергово залишали на цьому місці через старість та непридатність. У будь-якому випадку човен потрібно терміново врятувати для детального дослідження і зберегти цю реліквію для майбутніх поколінь…
Богдан МАЗУР, „Новий погляд”