Вогнем і мечем

Тетяна Турчина, Оксана Бойко, «Львівська газета»

|

У селі Полинівка Сколівського району три дні тому згоріла дерев’яна церква Пресвятої Трійці (УГКЦ).

Як повідомив “Газету” Павло Василенко, керівник відділу зі зв’язків із громадськістю головного управління МНС у Львівській області, причина виникнення пожежі – коротке замикання. У стислій офіційній інформації йдеться про те, що пожежа сталася о пів на першу дня, постраждалих і жертв немає, врятовано матеріальних цінностей на суму понад 150 тисяч гривень. А також про те, що за дві години повністю знищено храм, збудований 1860 року.

Лише від початку року на Львівщині згоріли сім дерев’яних церков. Щоб ужити запобіжних заходів для збереження унікальних пам’яток української архітектури, в липні збирали депутатську комісію облради з питань культури, духовного відродження, засобів масової інформації та туризму, однак, окрім декларації намірів, реальних кроків зі збереження святинь наразі не видно. Наприкінці цього тижня комісія планує зібратися знову, та надії на те, що шляхи розв’язання проблеми знайдуть, теж мало. Хоча в коментарі “Газеті” Ярослав Кравченко, депутат облради від ВО “Свобода”, заступник голови депутатської комісії з питань культури, професор кафедри історії теорії мистецтв Львівської національної академії мистецтв, зазначив, що на це засідання покладають більше надії, ніж на попереднє, оскільки цього разу до обговорення проблеми та пошуку шляхів її вирішення планують залучити фахівців, які дійсно розуміються в тематиці. На нараду запросили й представників УМВСУ, СБУ, МНС.

Натомість Ярослав Тарас, заввідділу етнології сучасності Інституту народознавства НАНУ, не приховує свого песимізму. Він говорить, що проблему потрібно вирішувати на загальнодержавному рівні. Адже із загального реєстру знищено близько 10% церков.

– Найбільша біда в тому, що ні громадам, ані державі дерев’яні церкви просто не потрібні, – з біллю говорить Ярослав Тарас. – Ви подивіться, що робиться: за роки незалежності в Україні знищено більше церков, аніж у часи Першої світової війни. Це катастрофа! Держава має щось вирішувати, адже скоро таких святинь не стане взагалі. Проблема ще й у тому, що маленькі дерев’яні церкви не потрібні не лише державі, а й священикам. Тепер вони думають тільки про великі парафії та великі пожертви. Гроші – це те, чим вони переймаються, а не тим, як зберегти церкву.

Пан Тарас говорить, що часто священики самі винуваті в тому, що нищаться церкви. Він навів приклади, які просто вражають. На Закарпатті настоятель храму з громадою спалили церкву, аби вона не дісталася опонентам і на її місці збудували іншу. А в селі Волосянка Турківського району в старовинній церві поставили пластикові вікна.

– Ви можете собі таке уявити? – обурюється він. – Зникають архіви, продають ікони. І в більшості випадків до цього причетні самі священики. Якби я написав те, що за роки своєї діяльності бачив і чув про отців і від них, то церква мене, напевно, прокляла б.

Як шлях подолання проблеми Ярослав Тарас наводить приклад сусідів зі Словаччини та Чехії. У цих країнах церкви покривають спеціальними розчинами, які запобігають горінню. Цей розчин додає темного відтінку споруді, однак є дуже дієвим і його практикують у всьому світі. Схожі технології на Львівщині використовують для збереження садиби, в якій народився Іван Франко та яку неодноразово намагалися спалити.

Ще один варіант пропонує Ярослав Кравченко. Він вважає, що церкви, які не потрібні громадам, котрі доволі часто самі нищать храми заради будівництва нових і сучасних, треба перевозити в так звані музеї просто неба. Як приклад називає перевезення церкви із села Кривки в музей-заповідник “Шевченківський гай” у Львові, що профінансував Шептицький.

– Щоб зберегти церкви, їм потрібно забезпечити належний догляд, – зазначає Ярослав Кравченко. – Слід дотримуватися протипожежної безпеки. Без сумніву, найкраще зберігається церква, коли вона діє і її використовують за призначенням. Але якщо цей дерев’яний храм не потрібен громаді, то краще перевезти його до музею. Проте, щоб зробити це, необхідно виконати проектні роботи, зайти транспорт. Усе впирається в кошти, яких просто немає.

Як ще один вихід із ситуації Ярослав Тарас пропонує продаж дерев’яних церков тим людям, яким вони дійсно потрібні. За його словами, в Україні та за кордоном є безліч багатих людей, які готові заплатити великі гроші за них і перевезти їх у спеціальні місця, де їх підтримуватимуть у належному стані й умовах. Відтак якщо ні держава, ні спільнота не дбають про своє історичне минуле, такий варіант може стати єдиним шляхом розв’язання проблеми. Але рішення про це має ухвалювати знову ж таки держава.

Науковці також переконані, що навіть не гроші є основною перепоною в питанні збереження церков. здебільшого наше суспільство просто не розуміє справжньої цінності того, що має.

– Нині всі дбають про те, як збагатитися. Я не говорю про окремі конфесії, це стосується всіх конфесій, – резюмував Ярослав Тарас. – А дерев’яні церкви сприймають як гальмо, яке не дає збудувати великий приход і якого всіляко позбуваються.

Довідка

За часів радянської влади на Львівщині згоріли дві дерев’яні церкви. За 15 років незалежності на теренах області вогонь знищив 67 храмів. Лише 2002 року пожежа зруйнувала сім Божих домів, 2003-го – дев’ять, 2004-го – п’ять, 2005-го – три. У Львівській області наразі збережено, за різними даними, близько двох сотень старовинних дерев’яних святинь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...