Львів’янам чужого не треба - "Ратуша", 17 березня

|

У погоні за репортерським гаманцем. Гроші, звичайно, – річ потрібна і ніхто не відмовиться від кількох десятків гривень, однак трапляється таке не завжди. Загублені гаманці, як з’ясувалось, у нашому місті піднімають аж ніяк не всі. Навіщо нам здався чужий гаманець, гроші чи ще щось, що може бути у ньому? Львів’яни, мабуть, більше полюбляють чесні, тобто самотужки зароблені гроші.


Власне, реакція на загублений гаманець жителів нашого міста виявилася надзвичайно різноманітною. Хтозна, можливо, на городян вплинув охайний вигляд самого гаманця, не виключено, те, що його репортери “Ратуші” “загубили” у дуже цікавому й помітному місці, а можливо, й те, що він лежав саме біля входу до Львівської облдержадміністрації (хотіли покласти біля входу до міськради, але в останній момент передумали). У час, коли нова влада бореться з корупцією, піднімати не свій гаманець на фоні державотворчої будівлі – не пасує. Мабуть, якби гаманець лежав поблизу ринку чи зупинки маршрутних таксі, сумнівів, піднімати його чи ні, не виникало б, але… Реакція та поведінка львів’ян на чуже добро була найрізноманітнішою.

Експеримент проходив вельми весело, щоправда ні губернатор, ні його заступники так і не побували в ролі наших “жертв”. Репортерська група, пригадуючи дитинство, прив’язала гаманець до рибальської “жилки” і відійшли на протилежний бік дороги, аби у перехожих не виникало жодних підозр і вони могли поводитись природно. А нам було їх добре видно і ще краще – чути. Чимало сміху (як у випадкових учасників експерименту, так і у нас — його організаторів) спричинювали різноманітні непорозуміння, пов’язані з технічними моментами. Словосполучення “технічні моменти”, звичайно, звучить надто серйозно, але інакше ці дефекти експерименту просто не назвеш. Перехожі заплутувались у жилці, котра була протягнута через дорогу перед адміністрацією, а організаторові шоу час від часу доводилося бігати за ними і просити переступати через цю волосінь. Доводилось також пояснювати охоронцеві облдержадміністрації, що це за “цирк” ми тут влаштували. Правоохоронець виявився дуже люб’язним і тільки ввічливо попросив: відійдіть, будь ласка, трохи далі, не робіть “забави” перед входом. Він зі знанням оперативної справи також порадив змінити місце дислокації і перейти до головного управління культури ЛОДА, мовляв, там люди культурні, от і подивитесь, як вони реагуватимуть.

Навдивовиж, охочих підняти гаманець було не надто багато – відчувалось, що прийшла сильна і чесна влада, якій чужого не треба. Львів’яни проходили повз нього, наче узагалі нічого не зауважували, відвертали голову, скеровували погляд у небо, словом, робили все, аби вдати, що не помітили спокуси. Сміливих було мало, втім, серед них траплялися й обережні. Молодий хлопець швидкою ходою наближався до обласної адміністрації. А коли помітив на тротуарі загублений гаманець, різко спинився і далі уже наближався до об’єкту спостереження значно повільніше. Він став поблизу гаманця, оцінив перехожих і гаманець й надалі спостерігав. Аби не спровокувати підозри до себе, витягнув із кишені мобільний телефон і почав розмовляти з кимось, водночас споглядаючи за перехожими. Процедура оцінки ситуації тривала доволі довго. Через деякий час хлопчина перейшов на протилежний бік дороги і уже з нового ракурсу роздивлявся знахідку. Проте, помітивши журналіста з фотокореспондентом, різко розвернувся і попрямував у тому напрямку, звідки й прийшов.
Чесність — понад усе. Траплялися нам і громадяни, котрі, зауваживши полярус, пройшли повз нього, не подаючи вигляду, однак одразу звернулися до охорони облдержадміністрації. Власне, охоронець розповів, що до нього підійшов чоловік і попросив з’ясувати, чий же гаманець лежить біля входу?


Однак не всі виявились чесними й безкорисливими. І таких було чимало. Хтозна, можливо, перехожі хотіли залишити цікавий своїм наповненням предмет собі, можливо, хотіли знайти у ньому документи і повернути власникові, а можливі й інші варіанти. Цього ми, на жаль, не дізнаємось, оскільки не всім охочим підняти гаманець вдавалось це зробити – “згуба” починала від них “утікати”. Були й такі, що намагалися наздогнати й наступити ногою або ж пробували відкопнути гаманець подалі, можливо, маючи на нього чисто футбольний наміри.

Дівчина, котра проходила повз облдержадміністрацію з батьком, також помітила гаманець. Утім, вирішила спершу звернутися до батька: “о, дивись “кошильок!”. Без зайвих думок, вона підняла його зі землі, а коли помітила волосінь, завмерла з усмішкою на вустах. На допомогу прийшов батько щасливиці, котрий зізнався, що помітив гаманець іще раніше, втім, чомусь ніяк на нього не відреагував. Посміявшись і зрозумівши, врешті, що над ними пожартували, батько з донькою пішли далі.

Реклама партнерів

Впродовж часу виконання такої цікавої та захоплюючої роботи, ми не тільки підняли собі, перехожим, охоронцеві та іншим працівникам та відвідувачам ЛОДА настрій, а зробили корисні, причому не очікувані напередодні висновки. Відтак кореспонденти “Ратуші” щиро вдячні всім, хто мимоволі став учасником нашого веселого експерименту.

Катерина ПОВРОЗНИК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.