Національна збірна України продовжує свою тріумфальну ходу у Німеччині на Чемпіонаті світу й зіграє у п’ятницю наступній поєдинок у ¼ фіналу зі збірною Італії. Населення нашої держави переглядає ігри „синьо-жовтої” команди під акомпанемент слів спортивного коментатора телеканалу „Інтер” Віктора Вацка, що є корінним уродженцем міста Лева й випускником факультету журналістики 2000 року ЛНУ імені Івана Франка. Саме голос Віктора Вацка лунав із екранів телевізорів під час усіх двобоїв українців на Мундіалі. Перед грою збірної України з Італією кореспондент „Ратуші” зателефонував Віктору у Німеччину й дізнався про специфіку роботи коментатора на Мундіалі:
– Яка атмосфера панує у Німеччині після виходу збірної України у 1/4 фіналу?
– Краща атмосфера в Україні, наскільки мені відомо. Щось неймовірне творилося і тут. Наших уболівальників не так вже й багато. Коли ми поверталися з Кельна у Франкфурт, зустріли наших уболівальників, і всі вони казали: „Ну що, тепер будемо Італію обігрувати, чи ні?”
Звичайно, всі дуже раді, але чогось екстраординарного я не бачив.
– Як оцінюють європейські спеціалісти гру нашої дружини у матчі з швейцарцями?
–Я не знаю, як вони оцінюють гру з Швейцарією, але я знаю, що вони думають про нашу збірну загалом. Говорили, що українці – випадкова команда на цьому чемпіонаті світу.
Після гри у понеділок швейцарці казали, що Україна нічого не створила і не заслужила грати у ¼ фіналу. Я б запитав, що створили самі швейцарці. Як швейцарці хотіли вигравати цю гру?
Загалом, поки що гра збірної України не подобається футбольному світу. Але це проблеми футбольного світу, головне – Україна досягає результату. А у видовищний футбол ми ніколи не грали. Наш футбол завжди називали антифутболом. Так само як антифутболом називали гру збірної Франції, а вона взяла і виграла чемпіонат світу у 1998 році. Маємо те, що маємо. Ми маємо українську збірну, маємо такий стиль гри і маємо таких футболістів. І ми повинні гордитися нашим досягненням.
– Чим українські коментатори відрізняються від представників цієї професії інших національностей?
– Під час роботи ми не чуємо, як працюють наші закордонні колеги. По-перше, ми в наушниках, а по-друге на стадіоні щонайменше 40000 уболівальників, тож фізично нічого не можеш почути.
Я спостерігав, як працюють німці. Там абсолютно інша специфіка. Футбольний матч розпочинається за півтори години до початку гри. Вони будують студії довкола стадіонів. Телекомпанії мають контракти, укладені з фахівцями. Працюють тут Руді Феллер, Крістоф Даум та інші. Вони, як ведучі, аналізують, розбирають. Техніка у них – на межі фантастики. А власне коментатор безпосередньо під час матчу, як кажуть, що бачить, те й співає. Тобто він коментує безпосередньо гру. Не відволікається на якісь інші моменти. Матч закінчується і ще годину після матчу триває обговорення всіх найцікавіших моментів. Показують на стоп-кадрах ігрові моменти, величезна кількість повторів. В Україні про таке можна тільки мріяти.
– Кажуть, що балканські і італійські коментатори коментують гру настільки емоційно, що можуть у ефірі вжити нецензурне слово…
– Коли коментатор вживає нецензурні слова у ефірі – це непрофесіоналізм, незважаючи на те, хто ти – балканець чи італієць. Південні народи „гарячі”, і, напевне, менталітет відіграє свою роль у коментарі.
Я бачив, як працюють такі футбольні фахівці, як Жерар Ульє, Арсен Венгер, який коментує для одного з французьких каналів. Тож емоції емоціями, але вони не головне у коментуванні футболу. Можеш бути емоційним, але якщо нічого не розумієш у грі, то таку роботу важко буде назвати хорошою.
– Як ви готуєтеся до ефіру. Можливо, є якийсь спеціальний раціон, табу на алкоголь тощо?
– Табу на алкоголь? Звичайно, я ж не можу вийти п’яним в ефір. Це особиста справа кожного, але я практично не вживаю алкоголь. Звісно, я не монах, та до матчу собі цього не дозволяю, а після можу випити пляшку пива „0,3” чи „0,5”. Зараз у мене поспіль у різних містах три гри, треба багато їздити. Якщо буду зловживати, то погано себе почуватиму.
Раціон такий: що подобається те й їм. Спеціального немає. А загалом – нормальне життя, тільки в іншій країні.
Ніколи конкретно не готуюся до конкретного матчу. Наприклад, поєдинок Франція – Іспанія. Всі ж знають усіх гравців. Я працюю щодня, багато читаю. До матчу можу прочитати газети, які вдалося купити, дізнатися про те, що цікавого сказали безпосередньо перед грою.
– Які курйози бувають під час коментування поєдинків?
– Намагаюся, аби їх не було. Навіщо вони мені? Найгірше коли якась непередбачуваність впливає на роботу. У Німеччині, Слава Богу, ніяких несподіванок, приємних чи неприємних, не було.
Комусь життя телекоментатора може видатися монотонним і нудним. Для нас же це дуже цікаво. Ми – у вирі подій, ми переживаємо за Україну, за її досягнення чи невдачі.
– Чи дотримуєтеся якихось забобонів перед виходом в ефір?
– У понеділок один забобон спрацював (сміється – авт), на гру зі Швейцарією я навмисно одягнув те саме, що й на переможний матч із Тунісом. Учора приїхав, склав усе в шафу і обов’язково вдягну цей одяг і на гру з Італією. Хоча, може, вже й не спрацює.
– Чому після гри з Іспанією, яку ви коментували з Славком Вакарчуком разом, вам більше у ефірі не допомагають українські знаменитості?
– Це був експеримент. Після матчу з Швейцарією я зустрів Славка. Ми обійнялися, ледь не цілувалися і були безмежно щасливі. Я запитав, чи буде Славко в Гамбурзі на матчі з Італією. Він відповів, що так, але коментувати гру більше не буде.
До кінця чемпіонату, я думаю, ігри збірної буду коментувати сам.
– Казали, що у другому матчі чемпіонату компанію у ефірі повинна була вам скласти Руслана…
– В Україні багато чого казали. Зокрема, що нашій збірній жаби заважають грати. Треба ж відрізняти дезінформацію і жарти від реалій. Це банальні жарти, але з Русланою я б з задоволенням поспілкувався. Вона – землячка, яку я дуже поважаю.
– Чи пригадаєте якийсь коментаторський ляп, якого ви допустилися у своїй практиці?
– Усе залежить від того що мати на увазі під словом “ляп”. Коли свідомо йдеш на невеличку провокацію? Чи, може, помиляєшся? Буває що просто заговорився. А буває вжив не те слово, чи прізвище. Наприклад, назвав арбітра голкіпером.
Помилився, то й помилився, з кожним буває. Сам розповісти про свої ляпи не можу. Нехай хтось з боку про це говорить.
Розмовляв Ярослав Біляч, “Ратуша”
