Неосвітлені безлюдні коридори і осиротіла сцена. Ось уже понад два місяці у Львівській опері не проводяться жодні постановки, все завмерло у карантинній паузі.
Генеральний директор – художній керівник театру Василь Вовкун, зустрівши мене, зі заклопотаним виглядом обкладається паперами з мільйонними сумами заборгованостей.
– Коли заходиш у пусту залу, де нема людей, то, безумовно, стає сумно, впадаєш у депресію, – каже він. – Але я – оптиміст, рано чи пізно все скінчиться… Для виходу із цього карантину та психологічної кризи театр буде потрібний як «швидка допомога» – вилікувати соціум, зарядивши його оптимізмом та енергією.
Детальніше про те, як карантин вдарив по фінансах і творчих планах Львівської опери, читайте в інтерв’ю Львівського порталу з очільником театру Василем Вовкуном.
– Фактично всередині березня Львівська опера разом з усією країною пішла на карантин. Як ці місяці замороження діяльності вплинули на фінансовий стан? Ви вже рахували збитки?
– Звісно, це все негативно позначилося на всій діяльності та плануванні роботи театру. Наш простій оплачує держава, працівники театру отримують 2/3 від посадового окладу. Перед відпусткою кожен член колективу отримає матеріальну допомогу у розмірі місячної зарплати. Таким чином карантин не повинен вдарити по кишенях працівників.
Зауважу, що держава покриває 1/2 частину оплати соціальних витрат театру, решту ми проплачуємо самі. Протягом карантину, перебуваючи у простої, борг театру становить 6 млн 200 тис. грн. Ми прорахували наші втрати до 1 серпня 2020 року – вони становлять 22 млн 280 тис. грн.
Театр – це живий організм. Попри карантин тут працюють чергові, бухгалтерія, пожежна охорона, з якою окремо укладений договір, щодня проводиться санітарна обробка, витрачається електроенергія, вода тощо… Більше того, є ще неоплачені послуги, які були надані театру до карантину… Звідси такі вражаючі цифри.
Якби ми зараз вийшли на роботу і хотіли б погасити наші заборгованості, нам би знадобилося працювати щонайменше пів року, не витрачаючи ні копійки. Проте всі ми розуміємо, що карантин найближчим часом не закінчиться… Тобто слід очікувати, що зрештою ця сума лише зросте.
Це небезпечно-кризова ситуація, яка може затягнутися на роки… І без допомоги держави ми тут не обійдемося. Якщо б держава компенсувала ці збитки, ми як найуспішніша опера України за фінансовими показниками, почавши роботу за три місяці знайшли б можливість заробити на наступну прем’єру.
– Яким чином все-таки можна вибратися з такої боргової ями?
– Ми розуміємо, що зараз складний час для усієї держави, вона також перебуває в кризовій стагнації. Варто думати над тим, яким чином все-таки можна було б полегшити борговий тягар театрів. Думаю, в інших театрів є борги навіть більші ніж наші, оскільки це залежить від кількісного складу колективу, загальних площ приміщень тощо.
Тут має бути вольове рішення влади допомогти культурі вийти з фінансової кризи у зв’язку з карантином. Це може бути зняття податку з квитка, який складає 20%, прийняття законів України «Про національний культурний продукт», а також «Про меценатство». Можна скористатися досвідом зарубіжних країн і, наприклад, віддати театрам, музеям, кіно, архітектурній спадщині певний відсоток від продажу сигарет та алкоголю. Виглядає це так: сфера бізнесу звільняється від певного оподаткування перед державою, натомість ті кошти передаються закладам культури. Подібні законодавчі ініціативи успішно працюють за кордоном.
– А що на все це кажуть у Міністерстві культури та інформаційної політики України?
– Відрадно, що Міністерство культури та інформаційної політики України прислуховується до ініціатив Львівської національної опери. Зокрема, ми напрацювали і запропонували п’ять етапів виходу з карантину: І розпочався ще 12 травня, ІІ стартував 25 травня, ІІІ – з 1 червня, ІV – з 14 липня, V – повне зняття обмежень, відновлення творчо-виробничого процесу закладів культури з 1 вересня 2020 року, але зрозуміло, що це залежатиме від епідеміологічної ситуації.
Також додам, що 21 травня у онлайн-форматі відбулася нарада директорів оперних театрів України за участі в.о. міністра культури Світлани Фоменко, де ми обговорили важливі фінансові та творчі проблеми. Я, власне, наголосив на необхідності державної підтримки театрів у цей непростий час, зокрема, як я вже казав, це звільнення доходів культурних інституцій від податку на додану вартість та прийняття вищевказаних законопроєктів.
– Якщо відійти від фінансових показників, як все-таки карантин вплинув на творчі плани театру?
– Звісно, вплинув. І при цьому кардинально. Першу прем’єру, яку ми перенесли з травня 2020 року на листопад 2020 року, є опера Дж. Пуччіні «Турандот». Наступну прем’єру, опери Д. Бортнянського «Сокіл» та «Алкід», перенесли на вересень 2021 року. Відмінено проведення XVIII Міжнародного фестивалю оперного мистецтва ім. С. Крушельницької, гастролі на Кіпрі та в Польщі.
Очевидно, в іншому форматі пройде святкування 120-річчя з дня відкриття Львівської Національної Опери.
Під питанням залишається випуск монографії про Львівську національну оперу, фотоальбому про театр та альбому, присвяченого 90-річчю від дня народження Євгена Лисика.
Мені як директору Львівської опери дуже важливо зберегти творчо-психологічний стан колективу. Зараз нам вже дозволено проводити репетиції у театрі, але вони відбуваються не у 100% обсязі… Артисти балету вже з 19 травня займаються по 15 осіб, дотримуючись всіх санітарних вимог та використовуючи засоби індивідуального захисту. Також на репетиції збираються вокалісти. На жаль, поки що не проводяться репетиції оркестру та хору, тому що це надто велика кількість людей.
– Щодо вуличних вистав, чи планує Львівська опера проводити якісь постановки просто неба?
– Так, ми намітили кілька майданчиків, які я поки не називатиму. Готуємось влітку показати комічну оперу «Служниця-пані» Дж. Б. Перголезі, а також концертні програми…
– Все-таки карантин багатьом надав можливості для пошуку нових форм діяльності, зокрема, онлайн. Знаю, що Львівська опера з початком карантину запустила трансляцію своїх вистав…
– Так, ми були першими із оперних театрів України, згодом інші театри також підхопили цю ідею, і це чудово. Більше того скажу, що ми навіть мали замовлення на повторення наших вистав з Америки та Австралії.
Але варто пам’ятати, що театр – це живе спілкування і жива емоція, їх неможливо замінити. У певний період карантину онлайн-трансляції виконували свою місію, але це не може бути на постійній основі, бо це є інша форма спілкування і вона невиправдана. Ще раз кажу: театр – це живе спілкування, між глядачем і артистом йде контакт на енергетичному рівні. Через онлайн це не передати…
– Як Ви особисто переживаєте цю ситуацію, коли всі процеси у Львівській опері перебувають на паузі?
– Це – творча депресія, не думаю, що тільки у мене. Змінюються плани, збільшуються борги, весь час щось переноситься…Ми спершу всі думали, що це ненадовго, але так не сталося. І, на жаль, ми не маємо відповіді, коли повернемося до звичного життя.
Театру незвично бути порожнім, оскільки це публічне місце. Коли заходиш у пусту залу, де немає людей, то, безумовно, робиться сумно і моторошно. Але я – оптиміст, рано чи пізно, сподіваюсь, що все це має бути Богом закінчено…
Для виходу із цього карантину та психологічної кризи театр буде потрібний як «швидка допомога» – вилікувати соціум, зарядивши його оптимізмом та енергією.
Фото: Руслан Литвин
Соломія ГОЛОВІНА