Головний режисер Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, народний артист України, лауреат Шевченківської премії Федір Стригун про «вбивче» законодавство та чому через це театр опинився на межі бунту:
«У зв’язку з законодавчими реформами у нас в театрі сталася дуже погана річ. У нас чомусь так звикли, що я, наприклад, актор, можу керувати медициною, медик може будувати мости. У нас чомусь не питають про професіоналізм, і люди, які абсолютно некомпетентні у певній сфері, видумують такі закони…
Закон 955-Vlll «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури», який набув чинності 24 лютого 2016 року, вбиває усі надбання: національні, художні, ідеологічні та політичні. Не можу мовчати, коли, прикриваючись реформами, модернізацією, європеїзацією, глобалізацією і ще багатьма ~ізмами, чиновники, що далекі від мистецтва, хочуть знищити український національний театр, його історію, його традиції, його самобутність.
Чому ми маємо довіряти долю театру людям, далеким від театру, які не знають його традицій та специфіки? Чому доля театру повинна залежати від людей, які до цього театру не мають жодного стосунку? І це стосується не лише театру «заньківчан», але й усіх театрів України. Чому «творці» закону довіряють долю творчих колективів сумнівним комісіям, а не колективу професіоналів? Чому контракти з акторами, режисерами, художниками має укладати одноосібно (лише на власний розсуд) Генеральний директор-художній керівник, а не професійний колективний експертний орган (художня рада) та художньо-керівний склад (художній керівник та режисери)? Це робиться свідомо?
Недолугий закон спонукає розвиток корупції – у створенні комісій та підписанні контрактів. Тому, кричущою необхідністю бачу розмежування посад директора та художнього керівника…
Я вже три роки б’юся з цим, пишу одному президенту, тепер – іншому, голові Верховної Ради, Міністерству культури та іншим органам. Ніхто не хоче цим питанням займатися, всі вмивають руки. Культурою зараз взагалі ніхто не хоче займатися, вона стала ніби зайвою у нашій державі.
І буде сумно, якщо Львів у зв’язку з цим дурним законом залишиться без театру Заньковецької. Театр – на межі бунту. І мова йде не лише про ремонт та інші подібні речі. Йдеться про моральність, про творчий процес, про творчий напрямок, про стилістику та вірність національній ідеї, а театр Заньковецької завжди був популярний по всій Україні тільки завдяки глибокій національній ідеї наших корифеїв».
Фото: ЗІК
Наталя Дуляба