2019-ий рік пройде в Україні та на Львівщині зокрема під знаком блаженного священномученика Климентія Шептицького. Наприкінці минулого року Верховна Рада України ухвалила постанову, згідно з якою 150-річчя від дня народження Блаженного Климентія Шептицького відзначатимуть на державному рівні. Згодом сесія Львівської міської ради затвердила програму відзначення 150-річчя від дня народження отця Климентія Шептицького.
Загалом цього року лише у місті Лева відбудуться численні виставки, круглі столи, пройдуть дитячі програми, екскурсії, лекції, конференції, духовні читання. І це далеко не весь перелік. Львівський портал починає серію публікацій, які спробують розкрити винятковість постаті Праведника народів світу, блаженного Климентія Шептицького. Показати, наскільки приклад його життя є повчальним для сучасних політиків та громадських діячів. А його організаторський та підприємницький хист може бути взірцем навіть для бізнесменів сьогодення.
Отож сьогоднішня наша розмова – із дослідником біографії отця Климентія, доктором Іваном Матковським.
– Нещодавно була опублікована біографія блаженного священномученика Климентія Шептицького Вашого авторства. Праця – історичного характеру, проте Ви не є істориком. Звідки така ідея і чому саме про цю постать?
– У біографії наголошується: Казимир граф Шептицький – отець Климентій: польський аристократ, український ієромонах, Екзарх Росії та Сибіру, Архимандрит Студитів, Праведник народів світу, блаженний Католицької Церкви… Ця праця написана для моїх дітей та дітей команди, яка працювала зі мною. Ця дедикація є символічною і має на увазі те, що спроба відкриття постаті Праведника народів світу Климентія Шептицького скерована до наших нащадків.
У дитинстві як приклад мені наводили різних історичних персонажів, які, як з’ясувалося пізніше, або взагалі не існували, або ж були злочинцями та негідниками, яких возвеличили історики. Нині я теж бачу достатню кількість прикладів прославлення різних негідників, які, в силу обставин, стають прикладом для сформованого покоління і для покоління, яке підростає.
Наші з дружиною предки належать до тих, хто брав участь у творенні історії нашого краю. Ми бережемо нашу історію, захищаємо її та поширюємо. Частиною цієї історії є також діяльність братів Шептицьких. З Фредрами та Шептицькими у часи наполеонівських воєн був також Йосиф Матковський, який залишив спогади з цього періоду. Як і пізніший генерал Станіслав Шептицький, так і мій прадід належав до австро-угорської армії, яка боронила край перед московитами у період Першої світової війни. Він загинув під час героїчної оборони Перемишля. Матковські були також у студитських монастирях, які засновували брати Шептицькі.
Одних і других не можна порівнювати, бо роль родини Шептицьких у історії нашого краю останні п’ять століть є видатною. Мої ж предки займали скромне становище, проте завжди по тій стороні, що і Шептицькі і їм подібні за духом роди. Прадід моєї дружини Іванни Олекса Новаківський був видатним українським художником, якому вдалося втілити в життя ідею Митрополита Андрея і створити мистецьку школу для українців у Галичині. З цією метою Олекса Новаківський з дружиною перебралися з Кракова до Львова.
Наша історія точилася в Речі Посполитій, австро-угорській імперії та у відновленій у ХХ столітті Польській державі. Вона мала місце серед українців і поляків. Ми вважаємо себе спадкоємцями цієї історії і маємо на меті передати її також нашим нащадкам. На жаль, ані в Україні, ані в Польщі не поспішають популяризувати нашу історію. Для нас це не є проблемою і можливості сьогоднішнього світу дають можливість це робити самим.
– Чи можуть брати Шептицькі претендувати на роль батьків-засновників української нації?
– Як нація українці великою мірою завдячують Тарасові Шевченку та Іванові Франку. Хоч не варто забувати про тисячі тих інших, які спричинилися до такого розвитку народу, який дав йому можливість виконувати державотворчу функцію та став суб’єктом історії.
Велику роль у цьому процесі відіграли також і брати Шептицькі. Прийде час, і Митрополит Андрей і блаженний Климентій будуть визнані не тільки святими Вселенської Церкви, але і зараховані до батьків-засновників новітнього українського народу. Нині ж ця їх роль не те що не є визнаною, вона ще не є зрозумілою.
Про Митрополита Андрея пишуть як про політика, бізнесмена, підприємця, але це не більше, ніж фальшиве представлення ролі цієї постаті недовченими істориками чи журналістами. Роль братів Шептицьких у першу чергу полягала у виконанні заповіту, даного Ісусом Христом апостолам: «Ідіть по цілому світі й усьому творінню проповідуйте Євангеліє».
Вирісши на ґрунті польської культури, двоє внуків видатного польського комедіографа Александра графа Фредри пішли в середовище русинів-українців, серед яких виросли, щоб проповідувати вчення Христа. Обидва брати Шептицькі прийняли рішення про це ще у дитинстві. Роман – пізніший Митрополит Андрей – ступив на цю стезю по закінченні університету, а Казимир – Архимандрит Климентій – у сорокарічному віці. Нині немає написаної цілісної біографії Митрополита Андрея, а є досліджені різними істориками окремі періоди його життя і діяльності. Натомість біографія о. Климентія нещодавно мною опублікована. Великою мірою це є також заслуга Постуляційного Центру Монастирів Студійського Уставу на чолі якого стоїть о. Юстин (Юрій Бойко). Центру за багато років діяльності вдалося сформувати цінний архів, матеріали якого допомогли відкрити незнані сторінки.
Щодо Митрополита Андрея, то тут слід сказати, що якийсь час тому були опубліковані його пастирські листи, написані протягом всієї діяльності на чолі Церкви. Публікації є доступними, але не оцінені належно суспільством. У Посланнях Митрополит Шептицький заклав глибокі світоглядні основи побудови суспільства на ґрунті християнської філософії. Ці праці є настановами, які були написані як виклики на певні суспільні та політичні проблеми в українському суспільстві у першій половині ХХ ст. Їх універсалізм сприяє тому, що вони постійно залишаються актуальними. У радянський період пам’ять про братів Шептицьких всіляко затиралася, і через це їх спадщина не належно функціонує в українському суспільстві. Проте, час працює на цю справу, і українці щораз більше відкривають для себе ці видатні постаті. Українці різних релігій та конфесій знайдуть тут щось для себе, адже Шептицькі працювали все життя для того, щоб об’єднати українців однією Церквою та спільними світоглядними баченнями світу. Українці повинні стати під штандарт братів Шептицьких – тобто об’єднатися навколо їх спадщини і розвивати її та продовжувати.
– Постать Митрополита Андрея є відомою, а діяльність його брата Архимандрита Климентія є маловідома широкій громадськості. В чому полягає винятковість цієї постаті?
– Якщо Митрополита Андрея можна назвати духовним батьком українців, то постать його брата Климентія повинна стати символом українського світу на міжнародному рівні. До сорокарічного віку Казимир Шептицький – пізніший ієромонах Климентій – був польським аристократом та видатним політиком австро-угорської імперії. Виконував роль секретаря парламенту у 1901–1905 рр. і був названий найбільшим лобістом інтересів Королівства Галичини та Володимирії.
У 1911 році він вирішує реалізувати своє покликання служити Богові серед українців і з цього часу він ідентифікується з українським світом та суспільством. Ризикуючи своїм життям, разом з братом Митрополитом у часі Другої світової війни він рятує життя кілька сотень євреїв: дорослих та дітей. У 1996 році єврейський народ визнав Архимандрита Климентія Праведником народів світу. У 1939 році Митрополит Андрей доручає Климентію Шептицькому опіку над католиками у Росії, назначаючи його екзархом Росії та Сибіру. Символічно, земне життя він закінчив як мученик у політичній в’язниці у Володимирі над Клязьмою (нині Російська Федерація).
Отець Климентій Шептицький був беатифікований Папою Римським Іваном Павлом ІІ 27 червня 2001 року у Львові під час офіційного візиту Святійшого Отця в Україну. Нині немає кращої постаті на польсько-українському полі, яка, як символ, повинна стати близькою одним і другим. Казимир Шептицький перед вступом у монастир очолював Галицьке лісове товариство. Під назвою Польське лісове товариство ця організація існує і нині. І в Україні, і в Польщі блаженний і майбутній святий міг би стати патроном і опікуном лісів.
Постать Климентія Шептицького повинна бути присутньою і в українсько-ізраїльських відносинах. Брати Шептицькі підтримували намагання євреїв відновити державу Ізраїль. На жаль, на момент проголошення відновлення державності Ізраїль, Митрополит Андрей вже завершив земний шлях, а Архимандрит Климентій був в ув’язненні. Проте, всіляка підтримка єврейських середовищ у Галичині, боротьба з антисемітизмом та публічні заяви про підтримку сіоністського руху та порятунок євреїв в часи Голокосту (в тому числі і єврейських дітей, багато з яких присвятили своє життя справі зміцнення та розбудові Ізраїлю) є свідченням про те, що у справі Сіону є вкарбована і лепта Шептицьких.
– А як інші народи розцінюють постать і діяльність братів Шептицьких?
– Як би це контроверсійно не звучало, але – позитивно. Спробую пояснити і почнемо з поляків. Шептицькі належали до польського народу в розумінні, яке панувало до новітніх часів. Поляк – це був вільнонароджений громадянин Речі Посполитої, який міг мати різне походження. Поляком руського походження був король Михайло Корибут Вишневецький, поляком був греко-католик Тадей Косцюшко, поляками були Фредри, які прибули з Угорщини або Моравії. Поляками були Шептицькі: православні, римо- і греко-католики. Нам вдалося знайти спогади примаса Польщі Августа Глонда, вбитому у 1948 році за наказом польської комуністичної служби безпеки, які він у 1943 році передав польському письменникові-дрогобиччанину Анджеєві Хцюку (1920–1978):
«Отець Архиєпископ Шептицький — це велика і святоблива людина. Через його руки плили значні фонди Апостольської Столиці не тільки на допомогу для польського духовенства, не тільки для Жидів, яких багато переховували греко-католицькі монастирі, але і для польського руху опору, тобто Армії Крайової. Крім грошей Ватикану, на ті три цілі, тією дорогою доходили і інші, з інших джерел. Отця Архиєпископа Шептицького зустріла зі сторони Поляків не одна малість і кривда, але тим гідніше підкреслення має Його нинішнє становище. Це велика і світоблива людина. Зробив і робить багато доброго».
Ці свідчення були опубліковані у 1960 році у польськомовному часописі «Культура», який видавався у Парижі. Багато сучасних поляків, які в основній своїй масі мають селянсько-робітниче походження і чий патріотизм нерідко не сягає меж рідного села, мають сформований образ Митрополита Андрея крізь призму радянської історіографії. Зрозуміло, що цей образ більше негативний і маловідомий…
Але мине час, і це зміниться. Сигналом цьому є те, що у Польщі опублікована наукова біографія Митрополита Андрея, яка охоплює період від народження і до 1914 року. Іншим аргументом про стереотипність твердження про те, що поляки є упередженими до родини Шептицьких, є те, що у 2008 році Президент Польщі Лех Качинський посмертно відзначив блаженного священномученика Климентія Орденом Відродження Польщі.
Надзвичайно прихильною до пам’яті про братів Шептицьких є позиція єврейської громади в Україні. «Митрополит Шептицький для нас є святим», – неодноразово мені публічно доводилося чути такі і подібні заяви. Архимандрит Климентій є визнаний Праведником народів світу. На жаль, у такому визнанні відмовлено пам’яті Митрополита Андрея. Не останню роль тут також зіграла брехлива радянська історіографія. Проте, останнім часом з’являються матеріали, які впливають на попередньо сформовану думку і образ Митрополита в державі Ізраїль.
У цьому році ми вшановуємо 150-річчя з моменту народження бл. свщмч. Климентія Шептицького. Це добрий момент не тільки нагадати ще раз про цю родину, але також відкрити ці Постаті для українців та представників інших народів. Українська держава повинна б використати цей момент для зміцнення образу України на міжнародному рівні та посилення співпраці з тими народами і державами, елементом історії яких була діяльність братів Шептицьких. Маємо надію та сподівання, що так воно і буде.
Тарас КУХАР