Прем’єр-міністр України доручив органам місцевої влади оптимізувати тарифи для населення
Цьогорічний лютий цілком виправдав свою сувору назву. Спочатку добряче поморозив українців, а навздогін за цей місяць прийшли платіжки, цифрам у яких адресати навряд чи зраділи. Домогосподарствам із автономним опаленням легше – вони могли самотужки чітко контролювати витрати. Іншими словами, скільки газу спалили – за стільки й заплатили. Складніша ситуація в сімей, під’єднаних до централізованих систем теплопостачання. Вони цілковито залежать від влади. Здебільшого, місцевої влади.
Від чого залежить ціна на тепло?
Звичайно, для того, щоби зігріти помешкання українців, потрібен природний газ. Однак вартість блакитного палива хоча й впливає на ціну за теплопостачання, але є лише однією зі складових у тарифоутворенні. На цьому наголосив Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман на спеціально скликаній нараді з представниками місцевої влади:
«Ціна на газ для теплопостачальних організацій однакова. Але коли ми дивимося на тарифи, то бачимо серйозну різницю щодо його вартості в різних регіонах. Бо остаточна вартість тепла і гарячої води залежить від технології виробництва, від мінімізації втрат, від об’єктивного обліку, від засобів енергозбереження. Щоби про все це подбати, ресурси на місцях є – їх забезпечила децентралізація».
Різниця в тарифах різних регіонів і справді суттєва?
Найнижчі ціни за гігакалорію ледь перевищують позначку в 1200 гривень. Так серед лідерів тут, скажімо, Одеса (1229 грн/гКал) чи Тернопіль (1249 грн/гКал). У Львові після останнього подорожчання (+17% із 1 січня) тариф складає 1338 грн/гКал. Але це далеко не межа. Платити за львівськими цінами без сумніву мріють у Кропивницькому (1852 грн/гКал) чи Луцьку (1847 грн/гКал). Відтак нескладні арифметичні підрахунки демонструють – у регіонах із найдорожчими тарифами за тепло платять на 50% більше, ніж у «дешевих» містах.
Чи може місцева влада знизити тарифи? Що для цього потрібно?
У середньому по Україні на стадіях виробництва та транспортування тепла – близько 15% втрат. А це вже означає, що 15% із квитанції за тепло – це оплата за неутеплені підвали, відсутність лічильників чи просто діряві труби. Тоді як підприємства, що відповідають за теплопостачання, а відповідно й інфраструктуру, здебільшого належать муніципалітетам. На цьому наголошує заступник Міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Едуард Кругляк:
«Сьогодні з 1644 підприємств теплокомуненерго, тільки 26 – ліцензіати НКРЕКП, всі інші (а це 98%) підпорядковані органам місцевого самоврядування. Тож формування тарифної політики на послуги з теплопостачання належить до компетенції саме місцевого самоврядування і саме вони несуть повну відповідальність за кожну цифру в затверджених ними тарифах, які мають бути 100% справедливими».
Вже зараз Уряд закликав міських голів подати чіткий план модернізації й розвитку ЖКГ на 2019-2020 роки. Крім того Володимир Гройсман підкреслив, що він хотів би, аби більшість коштів виділених Урядом були проінвестовані саме в оптимізацію виробництва тепла та його поширення, адже від цього залежить вартість тепла і гарячої води для українців.
Чи є у місцевої влади ресурси, щоби виправити ситуацію?
Очевидно, що є. Навіть якщо абстрагуватися від реформи децентралізації, яка суттєво збільшила надходження до місцевих бюджетів, то грошей, які надходять із Києва, вистачить, аби суттєво покращити ситуацію. Так на підготовку до опалювального сезону 2018-2019 Уряд виділив регіонам 12,5 млрд. грн. За ці гроші місцеві муніципалітети повинні були ремонтувати тепломережі, відновлювати системи водопостачання, встановлювати енергоефективне обладнання. Але далеко не всі впоралися з цим завданням. Із 12,5 мільярдів на ці цілі було витрачено лише чверть.
Така поведінка місцевої влади не зовсім зрозуміла. Адже із 20 тис. км. тепломереж, існуючих в Україні, більше третини – 7 тисяч кілометрів – перебувають в аварійному стані. Попри це, торік органи місцевого самоврядування відремонтували лише 240 км. тепломереж. Причина може ховатися в тому, що не надто далекоглядні політики на місцях воліють робити піар на помітних усім об’єктах, а не на нових котельнях чи, тим паче, трубах, що й узагалі заховані від ока виборця під землею. От тільки за дешеву славу місцевих владоможців дорого доводиться платити щомісяця звичайним українцям. Тоді як заходи з модернізації тепломереж та встановлення лічильників, на яких наполягає Кабмін, могли би суттєво знизити ціну для кінцевого споживача.
Дмитро ГАЛЕВИЧ