У Львові нагадали, що в Україні не існує свята Масляної

У Львові обговорили проблему автентичних традицій та розповіли про підробку українських звичаїв російськими, зокрема вигаданим «святом» Масляної, якого в Україні не існувало, адже за давніми українськими традиціями у нас перед Великоднім постом триває Сиропусний тиждень, коли люди вже відмовляються від споживання м’яса. Часто в народі ці дні також звали запустами, повідомляє кореспондент Львівського порталу.

За словами релігієзнавця Михайло Кобрин, в Україні здавна переплелися християнські традиції із язичницькими.

«В православ’ї спостерігається феномен двовір’я: поєднання християнських звичаїв та традицій з язичницькими. Має місце певний симбіоз. Що стосується святкування Масляної – для нашого регіону це не є традиційно. Проте в людей прийнято перед Великим Постом наїдатися варениками, маслом, сиром – тим, що під час посту є заборонено. Та таке святкування, як і святкування коляди, гаївок, Івана Купала не є офіційним християнством, а народним», – пояснює релігієзнавець Михайло Кобрин.

Тим часом етнолог та кандидат історичних наук Юрій Пуківський розповідає, що в Україні достатньо самобутніх традицій, а Масляна – чуже, насаджене святкування.

«Масляна – це похідна форма від російської назви «Масленница». Проте, все одно є штучною. В нашій країні прийнято готувати вареники з сиром, в Польщі – пончики, в Росії – млинці… В радянський час такі штучні святкування забезпечувалися на державному рівні, зараз вони за інерцією насаджуються в нашій країні. Хоча ми маємо власні самобутні національні традиції», –  нагадує Юрій Пуківський.

Культуролог та кандидат філософських наук Оксана Дарморіз додає, що Масляна в Україну прийшла із Росії, і вона не може бути нашим національним святкуванням…

«Традиція святкування Масляниці спостерігається в Києві, Харкові, Херсоні тощо – тобто в центральних та східних областях. Натомість вона є суто російською. Це свято активно пропагується, хоча раніше святкування Масляниці в Україні, як такого, не було. Українці святкують Масницю – то і є власне український звичай, який пов’язаний не з дохристиянською Руссю, а з певними дохристиянськими уявленнями, які наклалися на християнську традицію святкування Сиропусного тижня… Натомість сьогодні українські традиції намагаються активно нівелювати. Найбільша проблема в тому, що наразі відбувається підміна понять. Ми живемо чужою свідомістю. Має бути чітке усвідомлення того, до якого народу ти належиш», –  зазначає Оксана Дарморіз.

Аналітик Олександр Лавринович зауважив, що українці мають знати та шанувати передовсім свої свята, бо зараз триває пропаганда із насадження чужих традицій на український ґрунт.

«Так, у східних областях святкування Масляної має місце. Натомість у Львові це явище викликає щонайменше подив. Що ж відбувається? Відбувається насадження чужих традицій на український ґрунт. Ми ж не проти інших традицій. Але називати їх українськими – це фальсифікація. Правда лежить на поверхні. Вона уся є в мережі Інтернет. Та коли правда замінюється іншою правдою – відбувається маніпуляція та пропаганда.  Тоді з пересічної громади можна зробити кого завгодно. Сучасний українець має розрізняти свої традиції та свята. Робота має проводитися на усіх рівнях. До того ж, разючим є інформаційний вплив північного сусіда. Тож величезну роль в цьому питанні відіграють журналісти, адже вони формують інформаційне поле», – вважає Олександр Лавринович.

Водночас, педагог та фольклорист Ігор Бущак зазначає, що дбати про чистоту українських традицій та прививати любов до них необхідно зі шкільної парти.

«Раніше родина була оберегом звичаїв та традицій. Батьки вчили дітей розрізняти власне українське. Сьогодні діти пішли в дитячі садки та школи. Там же відсутнє просвітлення дітей в питання власне українських звичаїв та традицій. Школа реагує на суспільні тренди, на так звану «попсу». Впроваджувати дослідження українських національних тенденцій необхідно власне на шкільному рівні», – переконаний він.

Експерти сходяться на думці, що українські традиції варто робити трендом. Це єдиний шлях, аби спонукати українців досліджувати та захищати власні автентичні звичаї.