В рамках проекту «12 неймовірних жінок про цінності, які творять людину» в одній з кав`ярень Львова розмовляємо з Олександрою Коваль про її головну цінність в житті – книгу.
Олександра Коваль – президент «Форуму видавців», український громадський діяч, жінка, яка не уявляє свого життя без книги. Львівському порталу вдалося записати найцікавіші спогади, історії, а також роздуми про цінності в житті цієї жінки.
Про цінності
«Дуже легковажно і авантюрно те, що я погодилася розмовляти про цінності. Це розмова, до якої треба готуватися поступово та задумливо. А для мене постійно думати про цінності, як про систему координат, якось дуже складно. Я згадую своє дитинство, молодість і чесно кажучи не пригадую, щоб хтось колись говорив про цінності. Тоді цінністю радянських дітей був Володимир Ілліч Ленін, піонери та комсомолці. Мені здається, що цінністю нашого часу є те, що ми дозріли до того, щоб про ці цінності розмовляти».
Про своє дитинство
«Дитинство мені найбільше асоціюється з дітьми героїв та миттям вікон на Великдень. Любов до книги у мене була з першого погляду, коли я її вперше побачила, ми полюбили одна одну. Ще з дитинства кишенькові гроші я витрачала на книги. Перше, що я купила, – це величезний том Андрія Чайківського «Олюнька». В мене була манія до товстих книжок. Ніщо маленьке мене не цікавило. І мабуть, це якось на «Форумі видавців» відбилось – мене не цікавлять маленькі заходи.
Святкування Різдва і Великодня – все було дрібницею, про яку всі очевидно знали. Але на цей час потрібно було думати лише про атеїзм, який нам постійно нав`язували. Навіть на Великдень нас змушували приходити до школи на «недільник» та мити вікна».
Про період встановлення незалежності України
«Насамперед ніхто не був готовий до того, що потрібно щось змінювати. І наскільки я пам’ятаю, люди в моєму оточенні не говорили про те, що ми маємо жити інакше тому, що тепер це життя залежить від нас. А говорилося про те, що ми тепер заживемо інакше, тому що ми маємо незалежну Україну, і з`явиться нова людина, яка повинна змінити наше життя.
Сьогодні я бачу, як зміни відбуваються, можливо, ми просто так скептично налаштовані. Мені би хотілося, щоб за 25 років незалежності ми б вже жили хоча би так, як в Польщі. Щоб ми могли вільно їздити по світу, щоб ми мали доступ до фінансів Євросоюзу, які дуже допомагають розвивати інфраструктуру, освіту і культуру».
Про корупцію
«Якщо говорити про певні побутові проблеми: отримання довідок, віз, дозволів, то це перетворюється на змагання. Тобто якщо я не піду і не дам цього хабаря, то піде хтось інший, який випередить мене у цьому «життєвому змаганні». Це справді стало звичкою, якої українському суспільству слід якомога швидше позбутись. Зараз суспільство не розуміє, що ми маємо змінюватись самі в ставленні до свого життя, а особливо до теперішньої ситуації, і думати як вирватися з неї разом.
Така звичка виникла тому, що не було кримінальної відповідальності, а якщо й була, то стосувалася вона не всіх. І варто було попасти в потрібну «тусовку», і для тебе були всі двері відкриті. І звичайно розмови не ведуться про цінності, хіба що про цінності в банках».
Про стан освіти в Україні сьогодні
«Очевидно великою проблемою суспільства і влади на початках незалежності була не проведена радикальна система освіти. Хоча в той час багато про неї говорили, але існував міф, що радянська школа – це найкраща школа в світі, а відповідно українська освіта не потребує ніяких змін. Колись був дуже великий опір з боку влади стосовно освіти, але зараз його по трохи вдається зламати. Оскільки ми сьогодні бачимо перші кроки змін в напрямі початкової школи. Подивимось, що буде далі».
Про книгу, як про цінність
«Якщо ж говорити про книгу та в чому її цінність, то насамперед в тому, що всі цінності містяться саме в книжках. Не всім дітям пощастило, щоб народитися в тих сім`ях, в яких плекають любов та ласку. Кожна дитина повинна знати, що таке дружба, братерство, відповідальність, взаємодопомога. Тому й потрібно привчати наших дітей до читання, знайомити її з іншим світом, щоб вони могли брати приклади з книжок.
Читати необхідно, щоб вижити. Інформаційний простір перенасичений інформацією. Люди мають навчитися відрізняти правдиве від неправдивого. Вони мають побудувати для себе якісь системи координат, щоб потім орієнтуватися в непростому світі. І допоможе їм в цьому тільки вміння правильно читати.
Наше життя набирає стрімких обертів: нові технології, нові професії. Щоб це все освоїти, треба добре думати головою. А думати можна навчитися тільки базуючись на тому, що ви прочитали».
Про те, як спонукати дітей до читання
«Я б сказала, що ми можемо схилятися до досвіду Швеції і залучити до цього футбольних тренерів дитячих команд і вчителів фізкультури, які могли б схиляти дітей до читання. До прикладу, тренери та діти разом читали біографію відомих спортсменів і цим могли б хоч якось надаватися до читання нехай навіть для початку не художньої літератури.
На мою думку, ми можемо привчити дітей до читання мовою телебачення. Так, як смішно б це не звучало: саме телебаченням. Але все залежить від того, яке це телебачення. Також нам потрібно вимагати кращого контенту на ТБ. Слід добиватись екранізації класичних, художніх творів, розвивальних передач. На різних телешоу повинні говорити про книги, новинки, повинні закликати до читання. Саме так створюються традиції. Однак телебачення буде популяризувати книгу лише тоді, коли їм це буде вигідно. Суспільство повинно подавати сигнали: якщо ніхто не купує книжки, то бізнесу телебачення в цьому не бачить».
Про аудиторію читачів
«Мої відчуття підказують, що аудиторія читачів збільшується. Справді: стався такий ривок, про який я навіть не думала. Це значить, що видавці не ідеалісти, а люди прагматичні. Тому що якщо б вони розуміли, що ці книги ніхто не купить, вони б цього не видавали. І це значить, що зросла вимогливість, з`явилися люди, які готові платити за книгу. Це в кінцевому результаті приведе до того, що люди зрозуміють, що книжка є хорошою розвагою».
Про Форум видавців
«Цей Форум видавців буде кращий, ніж усі минулорічні. І все це станеться тому, що ви всі туди прийдете і приведе всіх своїх знайомих. Цього року, якщо ви не хочете проштовхуватись між людьми, то на нашому сайті кожен зможе знайти книги багатьох видавництв.
Я сама ніколи ще не бачила разом такої великої кількості гарних книжок, які надійшли до нас на цьогорічний Форум.
Але є, на жаль, одна проблема – недостатня кількість авторів в Україні. Як на таку країну, то це мало б бути в 10 разів більше, ніж є зараз. Адже саме через кількість потім з’являються ті унікальні твори, які стають бестселерами. І розраховувати на те, що тільки Сергій Жадан та Макс Кідрук чи Марія Матіос будуть весь час писати – не потрібно. Повинні з’являтися нові автори, які експериментуватимуть зі змістом, формою, шукатимуть все нових читачів, відповідатимуть новим потребам».
Про емоції
«Я видаю Вам найінтимніші таємниці. Раніше після Форуму я три дні плакала, а потім ще 2 тижні лежала і не могла рухатись. Ми готуємо цілий рік «Форум видавців». А потім відчуття екстазу, піднесення, а за 4 дні все минає, і потім таке відчуття, ніби ти опиняєшся в «без повітря», не бачиш ніякої перспективи. Але потім ти розумієш, що починається новий рік підготовки, і потрібно починати все заново та придумувати щось нове…».
Вероніка РОЙ, для Львівського порталу