Професор Українського католицького університету
Ярослав Грицак вважає, що для проведення в Україні реформ необхідною умовою є
суспільна злагода, але поки що політики використовують спірні питання, щоби
замаскувати своє небажання чи невміння проводити реформи.
Таку думку він висловив в інтерв`ю газеті “День”, повідомляє прес-служба УКУ.
“Україна потребує реформ, вони будуть
можливі лише тоді, коли в суспільстві буде згода.
А у нас суперечки забирають надто багато часу
і сил. Маю враження, що політики свідомо користуються мовним питанням та
історичною політикою як димовою завісою, для прикриття зовсім інших речей та
для маскування свого небажання чи невміння проводити реформи. А не почавши
реформ, всі ми програємо. Перед Україною стоїть загроза сповзання у «третій
світ» — і ця загроза повинна нас серйозно хвилювати” – наголосив історик.
За його словами, наприкінці 1980-х Польща була
біднішою, ніж Україна. А тепер Польща – зразок економічного дива. Це одна з
найуспішніших країн Східної Європи — а дехто каже, що взагалі Європи. Отже,
коли хочеш досягти успіху, то треба вміти переглядати певні речі, часом навіть
дуже радикально. На його думку, можна багато говорити про мову й культуру, але
не помічати того, що зараз влада робить все для того, щоб усе україномовне
сприймалося не інакше як «оголтелый национализм». А ось нормальна людина, за
цим задумом, повинна бути толерантною, освіченою і… російськомовною».
Ярослав Грицак вказує, вже зараз робляться
спроби марґіналізувати Галичину, щоби з нею ніхто не хотів розмовляти. «З Києва
постійно й послідовно надсилаються сигнали, які дратують галичан і
україномовних. Наприклад, кажуть, що галичани лише недавно навчилися мити руки,
що наша література не є вартісною і таке інше. Це свідома політика, скерована
на те, щоб загнати нас в маленьке гетто й максимально спровінціалізувати».
Однак, за словами історика, швидкі та позитивні
зрушення цілком можливі: «Національна свідомість є річчю дуже динамічною й
мінливою. Україномовна інтелігенція звикла думати, що мова — це головний чи
навіть єдиний націєтворчий чинник. Тому нам так болить питання мови, бо за ним
ми визначаємо стан нації. Але це тільки одна з можливих моделей нації. Історія
ж наводить численні приклади, коли мова і нація не співпадають. Нагадаю
Бернарда Шоу: англійська мова ділить дві нації — англійську й американську. Ми,
україномовні, часом відчуваємо дискомфорт у мовній сфері, але не помічаємо, що
він є і у російськомовних».
Ярослав Грицак додав, що за роки незалежності
зроблено відчутний поступ вперед щодо української: тепер, якщо вірити
статистиці, нею навчається понад 80% школярів. «Це радує нас на Заході — на
Сході ж цей факт сприймають, може, по-іншому… А коли питають батьків, яка
мова повинна бути другою обов’язковою в школах, то і на Сході, і на Заході 90%
з них відповідають, що англійська. І це про щось говорить: батьки хочуть, щоб
їхніх дітей вчили мови, яка дасть їм життєві шанси на майбутнє. В Україні ані
українська, ані російська таких шансів не дає, поки сама Україна сповзає у
«третій» світ… І навпаки: в успішній Україні шанси для збереження й розвитку
української мови й культури зростуть незмірно! Саме тому нам треба бути
готовими до компромісу — яким би болісним він не був» – зазначає вчений.
Львівський портал