Новий глава Української
греко-католицької церкви Святослав (Шевчук), якому через місяць виповниться 41
рік, всю свою церковну кар’єру був під опікою на найвищому рівні. В священики
його висвятив сам тодішній керівник УГКЦ Мирослав Іван (Любачівський). А його
наступникові на головній церковній посаді Любомиру (Гузару) Святослав доводився
главою секретаріату, особистим секретарем і керівником Патріаршої курії у
Львові. Судячи з усього, владика Любомир, який зважився на такий неординарний
вчинок, як відректися ще за життя від престолу, і надалі допомагатиме своєму
учневі — новому Верховному архієпископові церкви — у всіх його починаннях.
Паралель стрімкого кар’єрного зльоту Святослава (тільки два роки тому він став
єпископом) можна провести лише з найвідомішим в історії главою УГКЦ Андрієм
Шептицьким, який був інтронізований у предстоятелі в 35-річному віці й керував
церквою майже півстоліття.
Відразу після обрання
Верховним архієпископом і ще до своєї недільної інтронізації Святослав зробив
дві важливі й суто політичні заяви. «Я думаю, що така думка, що ми є церквою
регіональною — вона вже абсолютно не відповідає дійсності. Ми є сьогодні
церквою глобальною. Ми існуємо дуже далеко за межами Галичини. Не лише на схід,
захід, а також на північ і південь», — оголосив новообраний предстоятель українських
греко-католиків. По-перше, ця заява Святослава була дуже поганою новиною для
всіх адептів галицького сепаратизму. До речі, на підтвердження києвоцентризму
УГКЦ провела інтронізацію свого глави в Києві в новобудові на лівому березі — в
патріаршому соборі Воскресіння Христового, а не, наприклад, у львівському
соборі Святого Юра при більшому, ніж у столиці, скупченні віруючих. По-друге,
слова Святослава змусили, швидше за все, міцно замислитися «цільову аудиторію»
в Москві, причому двічі. І схвилювали Білокам’яну не стільки принципові наміри
УГКЦ поширити свій вплив за межами Галичини (хоча загальнополітичну установку
Кремля загнати за підтримки української влади Галичину в гетто ніхто не
відміняв), скільки глобалістські твердження глави УГКЦ. Натяк про всесвітню
(власне, по-грецьки, католицьку) церкву в Москві зрозуміли дуже добре, вони
відомі знавці класичної філології. Тобто предстоятель греко-католиків чітко дав
зрозуміти, що на «дах» Ватикану розраховує не лише в богословському контексті.
УГКЦ як була, так і залишається головною проблемою у відносинах Папи і РПЦ, і
те, що патріарх Кирило давно «нерівно дихає» в бік католицизму, нічого фактично
не змінює. Між іншим, Святослав, що закінчив 12 років тому Папський університет
святого Хоми Аквінського з відзнакою, знає в Римі багато входів і виходів і
напевно свої знання спрямує на зміцнення позицій греко-католиків у Ватикані. Як
і анонсував глава УГКЦ перед своєю першою зустріччю на новому посту з Папою
Бенедиктом XVI, що відбулася в середу, він одночасно ставить Рим перед тим
фактом, що його церква вже дозріла до отримання статусу патріархату (хоча і так
уже встановилася традиція іменувати главу УГКЦ патріархом ще з часів Йосипа
(Сліпого).
А друге політичне
одкровення Святослава було, перш за все, адресоване українській владі. «Ми
завжди солідаризувалися і будемо солідаризуватися з основними братами
православними Київського патріархату», — недвозначно заявив глава УГКЦ. Тобто в
нинішньому конфлікті між можновладцями і УПЦ КП предстоятель греко-католиків
відверто став на бік останньої. Але якщо під час атак УПЦ МП, що користується
найширшою підтримкою Віктора Януковича, на Київський патріархат той може
розраховувати, по суті, тільки на себе самого, то в аналогічних випадах у бік
УГКЦ на її боці буде велика геополітика, тобто Ватикан. Найменші утиски навіть
лічених греко-католиків апріорі викликатимуть жорстку реакцію Риму, і це чудово
розуміють усі без винятку. До речі, тестом для Святослава в успішності його
внутрішнього діалогу з Папою стане розв’язання конфліктної ситуації в Одесі.
Нагадаємо, що сім місяців тому проти будівництва храму УГКЦ в місті біля моря
жорстко виступив один із лідерів радикально промосковського крила в УПЦ МП
митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел, назвавши зведення першого собору
для тисяч одеських греко-католиків «спробою здійснення агресивної експансії
уніатства в Одеському регіоні». Але вихід із ситуації в Одесі — це також тест
для Президента і всієї його вертикалі влади.
Безумовно, зіткнеться
Святослав уже на старті свого керівництва церквою і з реальними внутрішніми
проблемами УГКЦ. Багато з яких, в принципі, інспіровані ззовні. Мова, перш за
все, йде про існування так званих «підгорецьких отців» (названі на честь
Підгорецького монастиря на Львівщині, серед монахів-василіан якого і народився
цей рух), яких вище духівництво греко-католиків іменує не інакше, як «сектою
Догнала» (громадянин Чехії, 64-річний Антонін Догнал — ідеолог ніким не
визнаної Української правовірної греко-католицької церкви (УПГКЦ),
самопроголошені єпископи якої були відлучені від церкви ще в 2008 році).
Противники Догнала пов’язують його діяльність із підтримкою Москви, яка
використовує його як колишнього агента спецслужб ЧССР. Сам Догнал свій зв’язок
із чехословацькими спецслужбами заперечує, а УПГКЦ постійно оголошує про
зростання своїх прихожан і перехід в її лоно низки монастирів УГКЦ. Втім,
вважається, що прихильників «підгорецьких отців» не так уже і багато, що також
підтверджується численними невдачами УПГКЦ в спробах захоплення
греко-католицьких храмів. Усі останні роки будь-яку активність «догналівців»
уміло нівелював Любомир (Гузар), і немає жодних причин припускати, що
Святославові (Шевчуку) розкольники будуть не по зубах. Але якщо українська
влада таки офіційно зареєструє УПГКЦ, проблема греко-католицького розколу може
загостритися з новою силою.
Втім, реальніша проблема
УГКЦ, як і всіх традиційних церков у всьому світі, — зниження впливу в
суспільстві на тлі активізації неохристиянських течій з їхнім нав’язливим
місіонерством. І тут Святослав сподівається на нову стратегію УГКЦ, розраховану
на найближчих 10 років, яку, за словами Верховного архієпископа
греко-католиків, вже розробляє робоча група, створена тиждень тому на
останньому церковному синоді. Хоча деякі стратегічні карти Святослав уже
розкрив — УГКЦ укріпить свою вертикаль і робить ставку, в т.ч. кадрову, на
молодь. Що і не дивно — церква переживає стрімку зміну поколінь, каталізовану
самим обранням молодого Святослава її главою. Все своє свідоме життя він бачив
УГКЦ в її нинішньому офіційному статусі з мільйонами віруючих, а про її
«катакомбний» період знає лише з підручників історії і спогадів попереднього
покоління церковників.
Олег ПОЛІЩУК, «Коментарі»
Фото – «Третє
око»
Львівський портал