Ґрунтуючись на
думках експертів, тижневик «Коментарі:» склав список пам’ятників, що показово
поєднують пафосність і сумнівну художню вартість. Зокрема, до топ-10 найбільш
недоладних монументів незалежної україни потрапив і пам’ятник Степану Бандері,
що у Львові, скульптором якого є Микола Посікіра.
На думку
експертів, композиція, образність і формальні характеристики монумента виконані
в дусі соціалістичного реалізму, у відриві від сучасних художніх тенденцій.
Фігура Бандери в розстібнутому пальто з полами, що розвіваються, з гордо
піднятою головою і притиснутою до грудей рукою наче за іронією продовжує образ
пам’ятників Леніну й більшовикам, що став свого часу канонічним. Монумент не
вписаний в архітектуру площі Кропивницького, він явно претендує на роль
домінанти в історично сформованому гармонічному середовищі.
Крім пам’ятника
С.Бандері, до цього списку увійшов комплекс монументів на Майдані Незалежності
в Києві. Як пише видання, композиції «Козак Мамай», «Брати-засновники Києва та
їхня сестра Либідь» (скульптор Анатолій Кущ), скульптура архангела Михаїла, а
також статуя Оранти-України на колоні повинні були стати головним скульптурним
комплексом країни. Глобальний задум – відтворити в ньому тисячолітню історію
України – не дав змоги гармонізувати пам’ятники в ансамбль. Незрозуміло також,
чи це власне пам’ятники, чи просто декоративні скульптури. Безсистемно
розташовані на площі недоладні фігури Мамая, що сидить біля худого коня, розхристані
Кий, Щек і Хорів відразу ж отримали глузливі прізвиська, а весь скульптурний
ансамбль став символом несмаку, вбраного в патріотичний пафос.
Пам’ятник
В’ячеславові Чорноволу в Києві (скульптор Богдан Мазур). Присвячену трагічно
загиблому політикові бронзову скульптуру висотою 5 метрів і вагою 6,5 тонн
було урочисто відкрито 23 серпня 2006 року. Скульптор виліпив В’ячеслава
Чорновола в повний зріст, одягненим за модою ХІХ століття, очевидно, для того,
щоб наблизити до вигляду батьків української нації. Так, у фігурі політика явно
читається силует молодого Тараса Шевченка, а в рисах обличчя видно подібність з
Іваном Франком. Безглуздо виглядає «діра», на тлі якої стоїть В.Чорновіл, а
також нагромадження різноманітних скульптурних елементів, що обрамляють його
фігуру. На думку “Коментарів:”, пам’ятник відверто чужорідний в архітектурному
оточенні, насамперед на тлі будинку Національного художнього музею України.
Пам’ятник
Анатолію Солов’яненку в Донецьку (скульптор Олександр Скорих). Претензійна
майже чотириметрова бронзова статуя співака в повний зріст, покрита сухозлітним
золотом, установлена на «пеньку» – круглому постаменті, що опирається на
циліндри, які символізують театральні колони. Прізвисько співака – «шахтарський
герцог», яке йому дала колись іспанська газета, мабуть, найкраще описує цей
гротескний пам’ятник. А.Солов’яненко зображений у костюмі герцога з опери
Джузеппе Верді «Ріголетто» – образ, у якому він дебютував на сцені Донецького
театру опери й балету.
Пам’ятник
Помаранчевій революції у Вінниці (скульптор Володимир Смаровоз).
Спочатку
пам’ятний знак присвячували подіям 2004 року. На 11-метровому «флагштоці»
здіймається фігура дівчини на кулі-апельсині, яка закликає мешканців міста
виходити на революційний мітинг. На кільцях-стовщеннях унизу «флагштока» хотіли
викарбувати слова популярних пісень того часу – «Ми йдемо» і «Разом нас
багато». Однак пізніше, коли пафос Помаранчевої революції зійшов нанівець,
скульптура одержала нову офіційну назву – пам’ятник українській пісні, а на
кільцях з’явився нейтральний напис: «Твоя правда, твоя пісня не вмре, не
загине».
Пам’ятник
загиблим воїнам-афганцям у Хмельницькому (скульптор Микола Мазур). У композиції
пам’ятника присутній надривний метафоризм, пише тижневик. На кам’яному
постаменті, зробленому у формі півкулі, – бронзова фігура
воїна-інтернаціоналіста з автоматом у руках. Її, як пішака у шаховій грі,
пересуває позаду гігантська рука. За всієї динамічності скульптури впадає в око
її штучність, непропорційність, відсутність цілісності в композиції пам’ятника.
Пам’ятник Святому
Миколаю-Чудотворцеві в Миколаєві (скульптор Іван Булавицький). Спорудження
пам’ятників святим не відповідає православним канонам, а спорудження їх у парковій
зоні, поруч із закладами громадського харчування й поготів. Говорити про те, що
гранітний пам’ятник чудотворцеві Миколаю, який дав ім’я місту корабелів,
передає близький до справжнього вигляд святого, також не доводиться. Скульптура
нагадує узагальнений образ святого взагалі – мудрого, трохи суворого, але,
швидше за все, доброго старого з бородою. Своїми обрисами пам’ятник
перегукується з язичеськими скульптурами. Не зовсім зрозумілий також сенс
задуму спорудити біля постаменту пам’ятника фонтан.
Пам’ятник
Незалежності в Харкові (скульптор Олександр Рідний). Недоладність цього
пам’ятника, спорудженого 2001 року на площі Рози Люксембург одним із
найталановитіших українських скульпторів, викликає і сміх, і сльози. У центрі
композиції – 16-метрова бронзова колона, що нагадує стовбур пальмового дерева.
Біля підніжжя колони – фігура дівчинки, образом для якої послужила Дарина Стрілець,
однолітка української незалежності. Увінчує колону спрямована увись фігура
сокола, крила якого складені у вигляді тризуба. Оточують пам’ятник десять
флагштоків. Композиція виглядає досить агресивно – через нарочито центральний
образ хижого птаха в ній.
Пам’ятник
Ярославові Мудрому в Києві (скульптори Микола Білик, Віталій Сивко).
Пам’ятник є
втіленням у масивній бронзі станкового ескізу, зробленого скульптором Іваном
Кавалерідзе. Статуя князя в артистичній позі повернута спиною до торцевого валу
Золотих воріт. Чотириметрова фігура чоловіка в такій позі виглядає як мінімум
неоднозначно. Крім того, невдало обрано розміщення пам’ятника – величну фігуру
Ярослава Мудрого посадили під воротами, хай навіть вони й називаються Золотими.
Муляжність самих реконструйованих Золотих воріт лише підкреслює невдалість
загальної композиції.
Меморіал жертвам
Голодомору в Києві (автори – Микола Олійник, Руслан Кухаренко, Ілля Мельников і
Юрій Біляков). Не всі експерти оцінюють художнє рішення меморіалу однозначно –
на відносно невеликому клаптику Парку Слави, у який його втиснули, нагромаджено
безліч елементів – 12-метровий «ліхтарик»-хрест, вічний вогонь, розбиті жорна,
колоски пшениці, лелеки, що символізують душі померлих від голоду тощо. Однак
усі сходяться на тому, що з позицій збереження культурних ландшафтів спорудити
такий величезний пам’ятник поруч із Києво-Печерською Лаврою було неприпустимою
помилкою. Меморіал зухвало, владно втручається у візуальну лінію пагорбів,
руйнуючи її, переповідає оцінки експертів тижневик.
Львівський портал