Скасування мораторію на продаж сільськогосподарських земель рік від року стає об’єктом політичних баталій в українському парламенті. Нещодавно президент України закликав народних депутатів пришвидшити цей процес, що зумовило нову хвилю дискусій. Врешті, привид продовольчої кризи у світі також стимулює дискусії довкола продажу сільськогосподарських земель, адже українським політикам не дає спокою бажання повернути Україні звання житниці Європи.
Зокрема, про це минулого тижня у Львові говорив спікер українського парламенту Арсеній Яценюк. Він наголошував на тому, що землю слід зробити товаром, однак з низкою застережень, серед яких головними є заборона продажу землі іноземцям та обмеження на продаж земель «в одні руки», аби запобігти створенню класу земельних олігархів.
Водночас А. Яценюк вважає, що із впровадженням ринку землі не варто затягувати, адже кон’юнктура на продовольчих ринках світу дуже сприятлива і за умови правильного позиціонування наша держава може стати справжнім продовольчим ОПЕКом та мати забезпечену перспективу на багато років наперед.
Поза тим, вільне оперування своєю землею дасть фермерам більше можливості ставати гнучкішими, адже землю можна буде закладати, під неї можна буде брати кредити і т. д. А це може призвести до зміцнення середнього класу українських землевласників, а також до розширення фінансових інструментів на ринку. Одне слово, «веселкові» перспективи, та й тільки.
Водночас низка політиків та експертів кажуть, що Україна не готова до такого радикального кроку, як перетворення сільсгоспземель на товар, і це призведе до негативних наслідків. Передовсім, частина експертів каже, що зняття мораторію може обвалити ринок землі, адже пропозиція просто «зашкалюватиме». На цьому тлі можна буде говорити й про те, що під час такої лихоманки все-таки народяться земельні барони, які скуплять землю дешевше, а потім будуть тримати монопольно високі ціни.
Врешті, ці барони вже давно існують, лише без юридичного статусу власника – це переважно довгострокова оренда. Власне, до цього варіанта схиляється інша частина знаючих людей – жодного продажу, земля – останній стратегічний ресурс, і її продавати не можна. А от в оренду добросовісним капіталістам – хоч на 50 років, аби люди могли спокійно реалізувати свої проекти.
Ще один аспект – іноземний капітал. Це також своєрідний жупел, яким лякають українського обивателя переважно ліві політики. Прийдуть капіталісти і скуплять усю землю, будуть вивозити наш чорнозем, як німці, а нам нічого не лишиться – сентенції такого штибу можна продовжувати до безконечності. Але й тут є своя частка правди. Адже зараз ми можемо спостерігати цікаву картину на українському банківському ринку, який значною мірою став уже неукраїнським, відтак став дуже чутливим до коливань на світових фінансових ринках. Тому під час впровадженні ринку землі варто бути обережнішими і все-таки встановити низку реально діючих обмежень, які дозволять запобігти непотрібній глобалізації у цій сфері. Досвід показує, що в Україні вже є достатньо багатих людей, які мають наміри вкладати серйозні гроші в розвиток аграрної галузі.
