Пасажирів громадського транспорту Львова від сьогодні чекає не надто приємна несподіванка. Проїзд у трамваях і тролейбусах подорожчав до 60 копійок, у маршрутних таксі – до 1 гривні 25 копійок. Цього разу, на відміну від попередньої спроби автоперевізників підняти тарифи, рішення є остаточним і безповоротним, позаяк затверджене волею виконавчого комітету Львівської міської ради.
На перший погляд, підняття тарифів на 20-25 відсотків, на тлі галопуючої інфляції в країні, не є надто болючим (ціни на проїзд в маршрутках востаннє піднімалися в липні 2004 року, а на проїзд в електротранспорті взагалі бозна коли). З іншого боку, сьогоднішнє підняття цін може стати тим першим поштовхом, який ініціює інфляційні процеси в перевізницькій галузі, які дуже важко або й неможливо буде зупинити.
Прихильники підвищення цін звертають увагу на два моменти. Насамперед на те, що існуючі тарифи не дозволяють транспортним підприємствам не лише з оптимізмом дивитися в майбутнє, а й банально зводити кінці з кінцями. Так, начальник управління транспорту та зв’язку Львівської міської ради Микола Шкурган заявляє, що за розрахунками управління тариф, який би дозволив комунальному підприємству «Львівелектротранс» існувати без дотацій з міського бюджету, на сьогодні мав би становити 1 гривню 12 копійок. І завтра, зважаючи на зростання цін на енергоносії, ця цифра навряд чи стане меншою.
Момент другий – у країнах Європи, до якої так прагне Україна, ціни на транспортні послуги є на порядок вищими. Зокрема, в пересічному західноєвропейському місті проїзд в трамваї чи автобусі обійдеться вам у 1,5-2 євро, у сусідній Польщі – у 2 злотих. В українському еквіваленті – у 10-15 чи 4 гривні відповідно. І якщо ціни на продовольчі та промислові товари у наших країнах практично зрівнялися, то чому з цінами на послуги повинно бути інакше, кажуть вони.
У противників підвищення тарифів – свої аргументи. Суспільство не готове прийняти суттєве зростання цін, бо й так переважна більшість громадян ледве зводить кінці з кінцями. Порівняння тарифів з Європою буде коректним лише у випадку зрівняння доходів пересічних громадян наших країн. І взагалі, хто сказав, що до громадських перевезень потрібно підходити як до чистого бізнесу? Організація транспортного руху у місті, навіть на дотаційних засадах, – це не примха, а обов’язок міської влади. Зрештою, чи не для цього, посеред інших причин, мешканці міста сплачують податки?
Так чи інакше, пошук варіантів розвитку громадського транспорту у Львові обіцяє бути болючим. Як для влади, якій доведеться шукати оптимального розв’язку традиційної проблеми «щоб і вовки ситі, і вівці цілі», так і для звичайного львів’янина, якому чимдалі частіше потрібно буде знайти компроміс між потягом до мандрівок містом та можливостями свого гаманця.
