ОСТАННІ НОВИНИ

Черговий труп - Львівський мехсклозавод

Ірина БРАТИНА, "Україна і час"

|

Чому Львівський мехсклозавод, який працював майже півстоліття, перестав виробляти продукцію?

Адже скло – товар, який завше має попит. Сьогодні тим паче – достатньо поглянути на інтенсивне будівництво і заміну вікон. Журналістка “УіЧ” взялася розслідувати цей факт.

Погляд у минуле

Львівський мехсклозавод заснували у 1945 році на місці зруйнованого млина. Свою першу продукцію підприємство випустило 12 травня 1947 року. Поступово налагоджували виробництво різних видів скла: автомобільного, для приладів, меблів, кінескопів, теплопоглинального, декоративного, матового… Свого часу на заводі працювало до 1,5 тисячі людей, а продукцію експортували на весь Союз і за кордон.

Єдине таке підприємство у Західній Україні у червні 1994 року, згідно з рішенням Української державної корпорації промисловості будівельних матеріалів “Укрбудматеріали”, перетворили на відкрите акціонерне товариство.

А вже у листопаді 2006 року у суді розпочали розгляд справи про визнання заводу банкрутом. Приблизно 400 людей залишилося без роботи. За місцем розташування підприємство (вулиця Шевченка, 60 — майже у центральній частині міста) тепер можна побачити руїни (на фото — брама заводу). Тут планують будувати сучасний житловий комплекс. На дверях колишнього підприємства нова адреса: вул. Стрийська 48, кімн. 305, 319. Дві кімнати — усе, що залишилося від заводу. Їх адміністрація орендує у “Львівприладу”.

Банкрутство заради прибутку

Вдалося поспілкуватися з працівниками, які ще очікують на рішення суду та ведуть документацію. За їхніми словами, від підприємства нічого не залишилося, адже землю продали під забудову, обладнання розпродали, “порізали” і здали на брухт. Дещо розікрали. Ще є пісковий кар`єр, з якого й існують — зарплату треба платити майже чотирьом десяткам працівників, що залишилися. Цим людям важко говорити про завод і його занепад, адже усе своє життя присвятили йому. Вони дуже хочуть, щоби знайшовся інвестор, який зміг би з нуля побудувати новий склозавод. Тоді старі кадри з радістю повернулися б. Але це лише мрії, бо навряд чи хтось візьметься за цю справу. Працівники дуже обурюються: українці знищили свій склозавод, а закуповують продукцію у китайців…

Журналістка “УіЧ” хотіла поспілкуватися з директором підприємства або з виконувачем обов`язків. Не вдалося. Напередодні керівник звільнився, а нового ще не призначили.

Причини занепаду

Як пояснив нам начальник головного управління промисловості та розвитку інфраструктури Львівської облдержадміністрації Ростислав Сорока, виробництво львівського скла було енергозатратним, на газі. До того ж у період навантаження взимку тиск газу у трубі знижувався. Обладнання на заводі було старе, печі, у яких варили скло, уже не придатні. Словом, устаткування та й самі приміщення потребували капітального ремонту.

За словами ж одного з акціонерів склозаводу Володимира Тересина (мешкає у Дніпропетровську), на цілковиту реконструкцію треба було витратити 20 мільйонів євро. До банкрутства спричинилося і подорожчання газу та сировини. Та й ринок захопило китайське скло.

У колишніх працівників інша думка: завод спеціально довели до банкрутства. Він розташований у центрі міста, тож за таку ділянку заплатять чималу суму. Володимир Тересин на це каже лаконічно: “Неправда”.

Погляд конкурентів

Основними конкурентами “Львівського мехсклозаводу” були Лисичанський (Луганська область) і Констянтинівський (Донецька область) мехсклозаводи. Кореспондентка “УіЧ” поцікавилася їхніми справами. З`ясувалося, що заводи не лише розквітають, а й розширюють своє виробництво і мають непогані доходи. Склозавод у Лисичанську спеціалізується на виготовлені полірованого скла, а Констянтинівський — будівельного і віконного. Це одні з найбільших вітчизняних виробників скла. Вони використовують головно українську сировину. Свою продукцію реалізують не лише на теренах України, а й за її межами. Підтверджують, що китайці захопили ринок своїм дешевим склом, але їхня якість не відповідає встановленим вимогам.

Заступник директора Лисичанського склозаводу Дмитро Дрожин каже: “Сьогодні скло має попит. Адже на очах виростають нові будинки. Є деякі проблеми з реалізацією скла, оскільки через хитку ситуацію у країні на певний час будівництво заморожують. Якість китайського скла не дуже хороша, але воно дешеве. Тому покупці віддають перевагу йому. Утім, вважаю, це тимчасово. Нам потрібно думати, як знижувати собівартість скла, аби конкурувати з китайцями у плані ціни, але мати кращу якість”.

Причини успіху у цих заводів різні. У Лисичанську акціонери дуже багато інвестують у виробництво, тому й мають результат. Крім того своєчасна реконструкція заводу допомогла вийти на ринок з якісним товаром і стати найбільшим виробником полірованого скла в Україні. А у Констянтинівці знайшовся місцевий інвестор, який не побоявся вкласти у виробництво свій капітал. Велика заслуга у цих досягненнях і директорів, які є хорошими менеджерами.

Як не дивно, на жодному із цих заводів нам не поскаржилися на дорогий газ і сировину. Як і на те, що скло не є прибутковим бізнесом. Над закриттям заводів ніхто навіть не замислюється, адже скло дає прибуток попри високу собівартість.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *