У соборі Святого Юра відзначили 60 річницю Львівського псевдособору

Вчора миряни УГКЦ у Архікатедрального соборі Святого Юра слухали Архієрейську Божественну Літургію, яку у співслужінні із владиками, членами Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства, численного духовенства, відслужив Блаженніший Любомир, Верховний Архієпископ Києво-Галицький, відзначаючи 60 річницю Львівського псевдособору. Про це повідомила прес-служба УГКЦ.

Перед проповіддю було прочитано лист Святішого Отця Венедикта XVI, Папи Римського , який він написав до Блаженнішого Любомира з приводу Львівського псевдособору 1946 року. У листі зокрема сказано: «На жаль, в ці сумні дні березня 1946 року групка церковників, зібраних на псевдосиноді, присвоїла собі право представляти Церкву, вчинивши важкий злочин проти церковної єдності. Після цього посилилося насилля супроти тих, які залишилися вірні єдності з Єпископом Риму, що і зумовило дальші терпіння і змусило Церкву піти в підпілля. Але не зважаючи на невимовні страждання і випробування, Боже Провидіння не дозволило зникнути тій спільноті, яка протягом століть вважалася законною і живою складовою частиною ідентичності українського народу. Греко-католицька Церква власним прикладом продовжувала свідчити, що Христова Церква є єдиною, святою, соборною і апостольською».

Після цього у проповіді Глава УГКЦ подякував владикам УГКЦ із-за кордону та подякував Високопреосвященному Владиці Мар’яну Кардиналу Яворському за надіслані слова підтримки та визнання, а також членам Римо-Католицької Церкви в Україні, присутнім на молитві. Крім того, Блаженніший Любомир подякував представникові Білоруської Греко-Католицької Церкви Архімандритові Сергієві (Гаєку) та в особливий спосіб звернувся до учасників спільної молитви: владик, священиків, монахів і монахинь, мирян, які зазнали переслідування за віру та у роки поневірянь залишилися вірними своїй Церкві.

«Ми сьогодні застановляємося не над тим, що протягом трьох днів сталося в стінах цього храму від 8 до 10 березня 1946 року, – відтак сказав Предстоятель УГКЦ, – а над тим, що сталося 11 березня і протягом наступних шістдесяти років. Ми розмірковуємо над тим, як це ми, вірні діти УГКЦ, сьогодні можемо свобідно і відкрито в мурах тієї самої святині молитися до Господа Бога. Як це могло статися, що попри силу, з якою взялася нищити нашу Церкву безбожна система, УГКЦ перетривала? Вона перетривала завдяки тим усім мученикам, ісповідникам та всім людям доброї волі, які терпіли за віру і були готові сповняти Божу волю… Ця пояснює те, чому ми святкуємо під час посту, покаяння. Адже коли глянемо на те все, на ту Божу любов до нас, на ту вірність членів нашої Церкви, не можемо не святкувати».