Роман Іваничук, український письменник, поет, громадський діяч, про необхідність захищати українську мову

Львівський портал

|

«Сьогодні ми святкуємо всім народом день рідної мови. Для
нас рідна – це українська мова. Ми поважаємо й інші мови, але найбільше турбує
стан української і небезпека, яка загрожує нашій мові. Адже останнім часом все
більше переконуємося, що нашу мову треба захищати, не лише розмовляти нею чи
просто думати, що якось воно буде. Мусимо справді захищати. Адже чим далі, то
все потужніший іде натиск на обмеження прав української мови. Це ми бачимо з
постанов, резолюцій чи намірів міністерства освіти, яке очолює відомий
українофоб Дмитро Табачник. З його ініціативи аспірантам уже не потрібно складати
іспит з української мови. Ми бачимо, як нині на Донеччині закриваються одна за
одною українські школи. Без попереджень без жодних підстав. Таким чином йде
натиск на українську мову і вживаються заходи для ще більшої русифікації цього
регіону. Ми знаємо, що вчителі однієї із шкіл уже заявили, якщо буде продовжуватися
така тенденція, то вони закінчать життя самоспаленням. І в обличчях тих
вчителів бачимо відчайдушну рішучість. І це страшно. Боюся цього, хоча
сподіваюся, що до такого кроку ми не допустимо і сподіваюся, що й влада цього
не допустить. 

Також маємо страшний натиск на релігію. Адже мова і релігія
це такі скарби, без яких народ існувати не може і на ці категорії чиниться
відчайдушний натиск Москви. Відомо скільки разів приїжджав до України Кирило,
який заявляє, що греко-католики та православні київського патріархату мають
покаятися за якусь вину. Хоча я переконаний, що це вони 1686 року забрали права
української церкви й вони мали б і каятися.

З боку влади наступ на мову і на релігію дуже небезпечний. Чи
не страшно цій владі, яка себе поводить як окупаційна влада, встромлювати
народу цю голку допоки не заболить нестерпно?

Але ж послухайте, чи нас ще нестерпно не заболіло? Адже ми
на своїй території, у своїй державі, яка є незалежна, яка є визнана світом, мусимо
боротися за права українців.

Сподіваюся, що наша розмова, яка триватиме довго, дійде і до
вух президента. І я, як старий письменник, лауреат державної премії  й національної імені Шевченка, герой України,
я доношу до вух президента тривогу, яка огорнула всіх письменників, моїх
однодумців. Ми маємо право заявити президенту про свої вимоги: звільніть Україну
від Табачника і «табачників». Доки цього не станеться, то такі українофоби
будуть дратувати і ображати нас.

Дійшло до того, що даішники не бояться називати українську
мову телячою. І що? Цього правоохоронця пожурили й перевели на іншу роботу, а шоферам
тепер мстяться. За що? З цим треба всіма дозволеними засобами боротися, бо
назріває велика небезпека для нас усіх. Ми скоро будемо почуватися чужими на
своїй території, Як казав Шевченко, «на нашій, не своїй землі». Доки це буде і
чому такими темпами швидкими працюють Табачник і його компанія? Хто квапить їх?
Ми знаємо хто квапить. Це Москві не подобається те, що ми не є московською
колонією і це вона інспірує. 

Ми ніби мріємо і говоримо про європейську інтеграцію, а
насправді відбувається усе за зовсім іншими стандартами».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...