– Дискусії, які зараз
розпочаті, мають певне нашарування
передвиборчого характеру. Думаю,
ініціатори, які їх розпочинають, свідомі
можливих проблем, які будуть створені
в Україні за умови, якщо не тільки будуть
проголошені наміри щодо введення другої
державної мови, але якщо хтось захоче
практично приступити до реалізації цих
намірів.
На моє глибоке переконання,
і на переконання більшості народу
України, державна мова в Україні повинна
бути одна. Перш за все в інтересах єдиної
соборної країни. Цю проблему, на моє
переконання, слід вирішувати не в площині
ідеологічної чи політичної боротьби,
її треба вирішувати в школах і
університетах. Вирішення проблеми
двомовності не сумісне з будь-яким
насиллям.
Я вважаю, що питання
української і російської мови некоректно
і не слід обговорювати в термінах
конфронтації чи війни. Взагалі мовне
питання, якщо повернутися до його історії
в Україні, потребує зі сторони всіх
політиків і політичних сил більше такту,
більше розуміння.
На моє переконання, ми
не можемо принижувати громадян України,
для яких українська мова не є рідною.
Ми всі повинні поважати їхні культурні
потреби та освітні потреби. Власне
кажучи, такою і є політика української
незалежної держави в останні роки.
У питанні другої
державної мови є дуже багато наносного,
політичного, ідеологічного. Я переконаний,
що це питання не має перспективи. Бо
кожен, хто буде мусувати це питання, в
кінці кінців зіткнеться з нерозумінням
більшої частини України, українців, і
перед ним постане питання єдності нації
і єдності України.
Я не бачу в Україні
політиків, для яких цінність єдності
української нації і соборність української
держави є непріоритетною. Тому, мені
здається, пройде час, і більшість
політиків і політичних сил зрозуміють,
що концентруватися треба на вирішенні
ключових проблем, які є реальними в
умовах фінансової і економічної кризи
в Україні.
Львівський портал