Петро Писарчук:«Свій перший мільйон пообіцяв Богові віддати на церкву»

Розмовляла Роксоляна ПАНИЧ, «ПРО»

|

Петро Писарчук – народний депутат України двох скликань, очолює виборчий штаб Партії Регіонів на Львівщині.

Але донедавна, перед тим як розпочати кар’єру політика, його прізвище асоціювали із великим бізнесом і… торгово-виробничим комплексом «Південний», розквіт якого, до речі, засвідчує що так само добре йдуть справи у його засновника . Про життєвий шлях Петра Писарчука можна знімати кіно, і це, швидше за все, був би бойовик. Боротися за місце під сонцем Писарчукові доводилося щодня і щогодини. Життєву муштру майбутній бізнесмен проходив і у пасажирському депо, і на ізоляторному заводі, і навіть на будовах у Росії. Успіх прийшов до нього після сорока. Як заробити перший мільйон, Петро Писарчук знає не з популярних бестселлерів. Про це він і розповів:

Петре Івановичу, яке місце, на Вашу думку, Ви зайняли би в українській версії журналу Forbes у списку багатіїв?

Думаю, що у Львові я був би навіть не у першій сотні. На жаль, ми живемо у такій державі, де гроші заробляються не працею, а в основному «жульництвом». Маю на увазі великі гроші. Контрабанда, різні тіньові схеми, відмивання ПДВ чого вартує! Я зовсім не найбагатша людина. Свої гроші заробляв працею, без влади, преференцій, без бюджетних коштів. Доходи д екларував, платив податки, не боявся показувати і будував. Збудував. І не за великі гроші. Люди це бачать. Я багатий, швидше не грішми, а тим, що маю гарну долю, залишив слід на землі.

Як Ви заробили Ваші перші гроші?

Коли я вступав у Львівський Політехнічний інститут, мама позичала гроші мені на дорогу. У нашій сім`ї не було великого достатку. І вже будучи студентом, я поїхав у Тюмень. Ми працювали в Сургуті у будівельному загоні. Тоді отримав 1900 карбованців, то для мене були мої перші великі гроші. Тоді, отримавши їх, я відчув себе вільнішим, міг купити собі те, що я хотів та ще й батькам дати. Бо до того я рахував копійки і їв пиріжки на Привокзальному. Потім у тому ж році Міністерство освіти СССР присвоїло мені Ленінську стипендію – я був добрим студентом. То була висока стипендія. Я отримував 100 крабованців. Отак після двадцяти років «відбійного» села я міг і сам жити, і батькам допомагати.

Сьогодні є багато книжок із порадами світових багатіїв про те, як заробити мільйони. Кожен із них має свій рецепт. Як, на Вашу думку, можна стати успішним?

Я таких книжок не читав і не читаю, бо не маю часу на це. На Землі живуть мільярди людей. І в кожної людини є своя доля і формула успіху. Якщо хтось один досяг значних фінансових успіхів і напише про це книгу, всі, хто прочитав її, не зможуть стати успішними. Так не буває. У Бібілії написано: «Хто був останній, стане першим». У це повинен вірити кожний, хто сьогодні зневірений, розчарований. Треба шукати в собі. У кожного є своя формула успіху. Тільки не кожен знаходить її і розкриває. Бо до того успіху – ой-ой-ой – треба набратися терпцю. Я до цього йшов дуже довго. Успішним я став після сорока років. Були і злети, і падіння. Після студентських років я пішов на роботу, платили 120 карбованців. Грошей не вистачало. Потім став безробітним. Я був успішним комсомольським функціонером в Радянському Союзі, він розпався в одну мить, і я став ніким. Бувало, і за хату не платив по півроку, як багато інших людей… Впродовж усього життя людина повинна вчитися, прагнути і вірити в себе. Все, через що я пройшов– це школа, це база, яка навчила мене давати собі раду в будь-якій ситуації. Головне – працювати. Праця безслідно не зникає. Але працювати не для себе. Для людей. Це, може, звучить занадто високо та патетично, але в цьому є істина. Коли я був безробітним, їздив до Польщі, там продавав всілякий шмельц, як багато людей на початку 90-их років. Заробив сто доларів. То були у ті часи великі гроші. Перше, що я зробив – поставив на могилі діда і баби прам`ятник. Мені було соромно, що там якийсь скромний хрестик стоїть. Люди їздять сьогодні на джипах, живуть у палацах, а на могилах батььків бувають раз у рік…

Як Ви заробили перший мільйон?

Коли я починав свій бізнес у 90-их роках, мені було дуже нелегко. Я просив: «Боже, я роблю перші кроки. Зароблю великі гроші – віддам на церкву». Сталося так – заробив. Мене перевіряла Свята Сила – дам я ті гроші на храм, чи ні. Там і кредит виплатити треба, і дітей нагодувати, і в хаті ремонт зробити. Була така спокуса: може, потім дам, трохи почекаю. Але знайшов у собі сили, і таки перерахував на церкву. Треба робити добро для людей, і воно повернеться сторицею. Банальна фраза, але принцип діє. Я у цьому переконався.

Що б Ви порадили бізнесменам-початківцям: взяти кредит, підібрати гарну команду, закінчити гарний університет за кордоном? Як починати?

Я знаю багатьох людей, які вчилися прекрасно, а в житті себе так і не знайшли. Були і трієчники, а сьогодні вони – успішні, дають собі раду в житті. Вчится треба впродовж усього життя і шукати себе.

А як Ви навчалися у школі? У якому дусі своїх дітей виховуєте?

Різне було. До восьмого класу – з трійками. А страші класи – вже з кращою успішністю. Що ж до власних дітей, то мені завжди бракувало часу на них. Але вони мали мене за приклад, та й генетика, мабуть, спрацювала. Мої діти також пройшли випробування статками. Але я з ними не мав ніякого клопоту. Вони – добрі, на чужу біду вміють відгукнутися, не прагнуть світитися на різних тусовках, сипати грішми.

Чому український бізнес ніяк не може відділитися від політики?

Тому що, на жаль, ми живемо ще в комунізмі. Ми не зламали хребта командно-адміністративній системі. Нема ніде в світі стільки чиновників. Куди не поїдьте – у Європу чи Америку – де ви побачите райадміністрацію (колишній райком), у якій сидить сто людей? Їм ще надали різні права – видавати довідки, дозволи, ліцензії, конролювати податки. Чиновники тиснуть на бізнесменів. А кожен бізнесмен шукає собі «дах»– у бандитів, у податковій, у міліції і платить їм, а не державі. Замкнуте коло. Я вірю у те, що колись будуть у нас при владі люди, які не сваритимуться і не з`ясовуватимуть, хто головніший, а зберуться докупи і приймуть закони, які дозволять бізнесменам дихати на повні груди. Бо України без українського бізнесу не буде.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *